Статистика
Онлайн всього: 12 Гостей: 12 Користувачів: 0
|
 |
Шпаргалки! - Мовознавство, фонетика, морфологія |
|
Пошук по сайту
Пошук по сайту |
Головна » Шпаргалки! - Мовознавство, фонетика, морфологія
У кількох дієслівних коренях голосний [о] перед наступним складом із суфіксом -а- або -ува- чергується з [а]: ломити- ламати, скочити- скакати, кроїти- краяти, клонитися- кланятися, гонити- ганяти.
Чергується [о] з [а] також у словах проводжати- випроваджувати, проводити- провадити.
Буква а пишеться:
• після г, к, х перед складом з а (кажан, хазяїн, гарячка, гарячий, качан, гаразд, калач);
• перед г у словах (багато, а також похідних від багач, багатир).
Буква о пишеться у словах: богатир (велетень, силач), комиш, борсук, коровай, кропива, крохмаль, монастир, отаман, поганий, погон, слов'яни, пором, солдат, козак.
Написання о та у
В літературній мові звуки [о] та [у] вимовляються чітко. Тільки перед складом з наголошеним [у] або [і] звук [о] наближається до [у]: кожух, зозуля (зоузул'a)
Сумнівний звук у цьому разі перевіряється наголосом: розумний, бо розум, ходімо, бо ходить, голубка, бо голуб.
Але не в усіх словах написання о можна перевірити наголосом: кожух, порiг, собi.
У такому випадку добирається така форма слова або споріднене слово, щоб у наступному слові не було наголошеного у чи і: кожух, бо кожушина, порiг, бо порога, собi, бо собою.
Завжди вимовляється і пишеться у в дієслівному суфіксі -увати і прикметниковому суфіксі -уват(ий): торгувати, білуватий, теплуватий, зимувати.
Буква у пишеться також в словах: ворушити, яблуня, яблуко, парубок, будяк, пурхати, мармур.
Чергування е з о після шиплячих та й
В літературній мові звук [е], що стоїть після шиплячих та [й], чергується з [о]. При цьому діють такі закономірності.
Після шиплячих та [й] перед шиплячими та м'якими приголосними- теперішніми або давніми пишеться е: стежечка, баєчка, шести, увечері, четверо.
Після шиплячих та [й] перед твердими нешиплячими пишеться о: стежок, (багато) байок, шостий, вечором, чотири.
Винятки з цих правил- деякі слова:
• печера, жерло, червоний, чекати, черствий, щедрий, черга, щепа (незважаючи на те, що е стоїть перед твердими нешиплячими);
• чорніти, гайочок, чорнило, чорниці (ягоди), свіжості (незважаючи на те, що о стоїть перед шиплячими та м'якими- теперішніми та давніми).
ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ
Сонорні приголосні завжди вимовляються чітко, тому при написанні їх на письмі ніяких труднощів не виникає: гай, вир, сонце, гурт, жовтий, орел, сон.
Сплутати можна лише парні дзвінкі і глухі, які іноді однаково звучать: призьба- просьба [проз'ба], ходьба- молотьба [молод'ба].
Тому треба запам'ятати деякі особливості їх написання.
Дзвінкі приголосні (загальні правила)
Дзвінкі приголосні в літературній мові завжди звучать дзвінко:
• перед глухими приголосними (думка, гадка, везти, дужка, рибка);
• в кінці слова (плід, гриб, вуз, міг).
Виняток становить звук [г], який у деяких словах вимовляється як [х]: у словах нігті, легко, дьогтю, дігтяр, вогко, кігті і похідних від них слів.
В інших словах звук [г] і перед глухими не втрачає своєї дзвінкості: бігти, бігцем, стерегти, домігся, одягти, тягти.
У словах тхір, тхнути, натхнення, натхнений і похідних від них, незважаючи на те. що походять ці слова від дихати, надихати, пишеться буква т.
Глухі приголосні
Глухі приголосні, що стоять перед дзвінкими, уподібнюються до парних їм дзвінких: вокзал [вогзал], футбол [фудбол], просьба [прозьба].
Щоб перевірити, яку букву треба писати в слові, її треба поставити перед голосним або сонорним приголосним: просьба- просити, мимохіть- мимо хотіння, боротьба- боротися, брязк- брязнути, мигтіти- мигнути, мабуть- має бути.
У деяких словах написання таких приголосних не перевіряється, тому правопис їх треба запам'ятати: вогко, призьба, вокзал, мерехтіти, футбол, анекдот.
Приголосні у кінці префіксів
Кінцеві дзвінкі приголосні в префіксах перед глухими, особливо при швідкій вимові, можуть оглушуватися. На письмі, проте, ці зміни не завжди позначаються: безпека [беспека], зсунути [ссунути], розчин [рошчин].
У кінці префіксів роз-, без, незалежно від вимови, завжди пишеться буква з: безхмарний [бесхмарний], розчистити [рошчистити], розжарити [рожжарити], розписка [росписка].
Так само в кінці префіксів від-, од-, над-, під- завжди пишеться буква д: одкинути, надколоти, відпустити, підпис.
Виняток становить префікс з-, який пишеться перед більшістю приголосних, незалежно від вимови: зсунути [ссунути], зшити [шшити], зжати [жжати].
Але перед к, ф, п, т, ф префікс з- змінюється на с-: спідлоба, сформувати, схил, скинути, стерти.
Чергування приголосних
Іноді при змінюванні або творенні слів замість одного звука з'являється інший, тобто відбувається чергування звуків.
Найпоширеніші такі чергування приголосних:
приголосні - приклади
[к] - [ц] - [ч] - рука- руці- рученька
[г] - [з] - [ж] - нога- нозі- ніженька
[х] - [с] - [ш] - вухо- у вусі- вушенько
У дієслівних основах чергуються, крім того, ще такі приголосні:
приголосні - приклади
[т] - [ч] - летіти- лечу
[д] - [дж] - сидіти- сиджу
По іншому ці приголосні не чергуються: не може, напр., звук [г] чи [з] змінитися на [ш] або [ч] і т.д.
Проте в деяких словах як виняток ця закономірність порушується- в них замість чн вимовляється і пишеться шн: мірошник, сердешний, рушниця, рушник, двурушник, торішній, хоч ці слова походять відповідно від слів мірка, серце, рука, торік.
Зміни приголосних при додаванні суфіксів -ск(ий), -ств(о)
Під час творення нових слів за допомогою суфіксів -ськ(ий), -ств(о) приголосні на стику твірної основи і суфікса можуть зазнавати різних змін.
Два приголосних звука зливаються в один:
злиття звуків - приклади
г, з, ж: - Кавказ- кавказський,
+ ськ(ий) -- зьк(ий) - Запоріжжя- запорізький,
+ ств(о) -- зтв(о) - боягуз- боягузтво
к, ц, ч: - Вінниця- вінницький,
+ ськ(ий) -- цьк(ий) - козак- козацтво,
+ ств(о) -- цтв(о) - молодець- молодецтво
х. с, ш: - Черкаси- черкаський,
+ ськ(ий) -- ськ(ий) - чех- чеський,
+ ств(о) -- ств(о) - птах- птаство
Виняток становлять поодинокі прикметники на -ськ(ий), утворені від слів іншомовного походження: чикагський, цюріхський, бакський, казахський, тюркський.
Якщо в кінці твірної основи після приголосного є суфікс -к-, то при творенні прикметника на -ськ(ий) -к- випадає: Чукотка- чукотський, П'ятихатки- п'ятихатський.
Якщо твірна основа кінчається на д або т, то у вимові відбуваються різні зміни, а саме:
приклади
на стику твірної основи і суфікса чується [дз], [ц] - люд+ський [л'удз'кий], люд+ство [л'удзтво]; брат+ський [брац'кий], брат+ство [брацтво]
кінцеві звуки твірної основи [т] і [ст] при збігу приголосних не вимовляються - студент+ський [студен'с'кий], студент+ство [студенство]; турист+ський [туриc'кий], модерніст+ський [модерн'іс'кий]
Але на письмі ці зміни не позначаються- такі слова пишуться за морфологічним принципом: людський, людство, братський, братство, студентський, студентство, туристський.
Виняток становлять слова міський (міст[о]+ський) і хвацький (хват+ський), які пишуться за фонетичним принципом.
Звуки н, л, д, дз, з, т, ц, с перед суфіксом -ськ(ий) вимовляються м'яко: кінський [к'ін'с'кий], ковальський [ковал'с'кий], панський [пан'с'кий], волинський [волин'с'кий].
М'який знак перед -ськ(ий) ставиться лише після л, після інших букв перед -ськ(ий) м'який знак не ставиться: ковальський [ковал+ський], але: кінський [кін+ський].
Уподібнення приголосних за місцем творення
Іноді при творенні або змінюванні слів виникає збіг двох приголосних, які важко вимовляються. Тоді, як правило, попередній приголосний уподібнюється до наступного. Ці зміни іноді позначаються, а іноді не позначаються на письмі.
Свистячі перед шиплячими переходять у відповідні шиплячі:
приклади
сч - щ [шч] - брязкати- бряжчати [брязк+ати],
цч - чч - козацький- козаччина [козацьк+ина],
зч - жч - батьківський-
зжд - ждж -
батьківщина [батьківськ+ина]
Виняток на письмі становлять присвійні прикметники: мотузка- мотузчин, Васька- Васьчин.
За морфологічним принципом пишуться префікси: безшумний [бежшумний], розжувати (хоч вимовляється як [рожжувати]), а також слово мисчина [мишчина] (похідне від миска)
Спрощення в групах приголосних
Іноді при творенні або змінюванні слів виникає важкий для вимови збіг трьох приголосних. Тоді, як правило, середній приголосний у вимові випадає. На письмі ця зміна позначається не завжди.
Групи приголосних стн і стл спрощуються на сн і сл у вимові і на письмі: честь- чесний, пристрасть- пристрасний, область- обласний, користь- безкорисливий.
Винятки становлять:
• прикметники, утворені від іменників іншомовного походження на ст (баластний, компостний, контрастний, форпостний);
• окремі слова: пестливий, хвастливий, хвастнути, зап'ястний, кістлявий, шістнадцять (у слові шістнадцять, як і в шістдесят та шістсот, звук т у вимові випадає).
Групи приголосних скн, зкн і шчк спрощуються на сн, зн і шк у вимові і на письмі: дощок- дошка, тиск- тиснути, блиск- блиснути, брязк- брязкнути.
Але немає спрощення в словах: брязкнути, випускний, пропускний, скнара, тоскно, рискнути, вискнути (від виск).
В утвореному від іменника писк дієслові допускається двояке написання: писнути і (рідше) пискнути.
У вимові і на письмі відбувається спрощення ще в таких словах:
• серце- при формі сердець,
• скатерка- від скатерть,
• ченця- родовий відмінок від чернець,
• проїзний, виїзний, під'їзний і под.- із коренем -їзд-,
• тижня, тижневий- від тиждень.
Лише у вимові відбувається спрощення:
приклади
у групах приголосних стськ, нтськ, нтств - студент- студентський [студен'с'кий], студентство [студенство], турист- туристський [турис'кий]
у групах приголосних стц, стч хустка- у хустці [хус'ц'і], - невістка- невістці [нев'іс'ц'і], невістчин [нев'ішчин]
Такі слова пишуться за морфологічним принципом.
Тверді і м’які приголосні
Приголосні бувають тверді і м'які або пом'якшені. Але не всі і не в усіх позиціях.
Приголосний [й] завжди тільки м'який: сім'я [с'імйа], сім'ї [с'імйі], сім'єю [с'імйейу].
Звуки [д], [т], [з], [с], [дз], [ц], [л], [н] можуть бути як твердими, так і м'якими:
тверді і м'які приголосні
[д] - [д' ], [т] - [т' ], [з] - [з' ], [с] - [с' ],
[дз] - [дз' ], [ц] - [ц' ], [л] - [л' ], [н] - [н' ]
Ці приголосні м'якими можуть стати в будь-якій позиції- як на кінці слова, так і перед наступним приголосним: даль, тінь, дядько, близько, мідь, путь, військо, хвацько.
Інші приголосні, крім [й], у кінці слова і перед наступним приголосним завжди тверді: повірте, голуб, відправте, любов, повір, туш, ніч, мовчиш.
ь Вони пом'якшуються лише перед [і] та зрідка перед іншими голосними: ніччю [н'іч’ч’у], кювет [к’увет], вітер [в’ітер], обличчя [обли’ч’ча], бюро [б’уро].
Звуки [р] і [р'] в літературній мові чітко розрізняються: град- ряд, перу- порю, крук- крюк, гора- зоря, шкура- буря.
Подовжені приголосні і позначення їх
В українській мові звуки приголосні звуки можуть подовжуватися.
Подовжуються звичайно звуки [н], [л], [д], [дз], [з], [т], [ц], [с], [дж], [ж], [ч], [ш].
Подовжені приголосні вимовляються трохи протяжніше, ніж звичайно, і на письмі позначаються подвоєнними буквами: обличчя, віддаль, відкриття, знання, беззмінний, життя.
Але подвоєні звуки не завжди читаються як подовжені: возз'єднаний [возйеднаний], міськком [м’іс'ком].
Найчастіше це трапляється в іншомовних словах: барокко [бароко], Калькутта [кал'кута], фінн [ф’ін], меккський [мекс'кий] (але: Мекка [мекка])
Подовжені м'які приголосні
Подовжуються м'які [н], [л], [д], [дз], [з], [т], [ц], [с] і пом'якшені приголосні [дж], [ж], [ч], [ш], якщо вони стоять між двома голосними:
в орудному відмінку однини іменників ІІІ відміни - сіль- сіллю, подорож- подорожжю, мазь- маззю, туш- тушшю, ніч- ніччю, тінь- тінню
в іменниках середнього роду - затишшя, знання, колосся, обличчя, бездоріжжя, чуття
у деяких словах - суддя, стаття, рілля, зрання, Ілля, спросоння, попідтинню, навмання, попідвіконню
|
|
|
