Шпаргалки! - Регіональна економіка (КНЕУ)

51. Сучасний стан та перспективи роз-витку нафтової пром-ті України. Основні нафтопроводи.
Представлена нафтодобувною та нафтопереробною галузями, які виникли в Передкарпатті ще на початку ХЇХ ст. Наприкінці ХЇХ - на початку ХХ ст. цей район був відомим в світі центром нафтової промисловості. На сьогоднішній день його значення зменшується при зростанні ролі Доне-цько-Придніпровської нафтодобувної провінції. Причорноморсько-Кримська провінція є найбільш перспективною для видобутку нафти й газу в Україні.
На сьогоднішній день при необхідних 50-60 млн.т сирої нафти щороку власний видобуток становить 4-5 млн т. Тому Україна є досить значним імпортером нафти і нафтопродуктів (переважно з Росії). Але за часів СРСР на Україні була побудована потужна нафтопереробна пром. Потужність НПЗ складає до 80-90 млн т сирої нафти щороку. Недоліком є застарілі технології та обладнання цих заводів, що приводить до неповної (неглибокої) переробки нафти (50% в порівнянні з 90% в розвинутих країнах). НПЗ: Лисичанський, Кременчуцький, Херсонський. Бердянський. Одеський термінал (для надходження нафти морем вважається перспективним), Львівський, Надвірнян-ський, Дрогобицький. Особливістю нафтової пром. є те, що сира нафта містить до 20% нафтових супутніх газів та деякі інші елементи. Для отрим нафтопро-дуктів (мастил, бензину, мазуту, керосину тощо) необхідні стабілізація та крекінг нафти. Для видобутку нафти використовують свердловини, естакади, плавучі платформи.
Зараз перше місце з видобутку нафти належить Лівобережній Україні (Гнідинцівське, Прилуцьке, Охтирське, Качанівське, Сагайдацьке, Зачепилівське, Радченківське родовища). Тут виробл. понад половину нафти. Друге місце – Прикарпатська нафтогазоносна провінція (Бориславнафтогаз і Долинанафтогаз).
Українська нафта має відносно високу собівартість, оскільки немає можливості видобув. фонтанним способом.
Транспортування нафти через Україну здійсн: підпр-во магістральних нафтопроводів "Дружба" (із Росії в країни Центральної і Зах Європи) і Підпр-во придніпровських магістральних нафтопроводів (у пів-денні регіони Росії і на експорт через Одесу). У 1996 перекачано 65,199 млн. т нафти. На експорт було транспортовано 49,89 млн. т нафти, для потреб українських нафтопереробних заводів – 10,47 млн т.

53. Основні принципи розм. електрое-нергетики України. Сучасна структура вир-ва електроенергії
Принципи розміщення електроенергетики (Е.):
- концентрація вир-ва електроенергії внаслідок буд-ва великих районних електростанцій, що використовують дешеве паливо і гідроенергоресурси;
- комбінування виробництва електроенергії і тепла з метою тепло-постач міст та індустр центрів;
- широке освоєння гідроенергоресурсів з урах. комплексного виріш. завдань Е., транспорту, водопостач, іригації і рибництва;
- випереджальний розвиток атомної енергетики, особливо в районах з напруженим паливно-енерг балансом.
Розміщення Е. залеж від наявності пал-енерг рес. і спож-в електроенергії. 1/3 електроенергії виробл. в р-нах спожив. і понад 2/3 спожив. в р-нах її вир-ва. Місце буд-ва ДРЕС вибирають на основі порівняння економічних показників транспортування палива та електроенергії з урахуванням еколог. обстановки.
Усі електростанції України поділяють на чотири види. В основу поділу покладено ознаку використовуваного ресурсу:
- теплові – працюють на твердому, рідкому і газоподібному паливі. Вирізняють конденсаційні і теп-лоелектроцентралі;
- гідравлічні – викор. гідроресурси. Поділ. на гідро, гідростимуляційні і припливні;
- атомні – збагачений уран або інші радіоактивні ел-ти;
- електростанції, що використовують нетрадиційні джерела енергії. Серед них найперспективнішими є вітрові, сонячні тощо.
ТЕС-67%, ГЕС-4%, АЕС-29%.

54. Теплові електростанції України. Ії місце у вир-ві електроенергії, особливості розміщення. Основні ТЕС України.
Найпоширенішими в Україні є теплові електростанції, які за ха-рактером обслуговування споживачів є районними (ДРЕС). Вони виробляють майже 2/3 всієї електричної енергії. За останні 30 років потужність ТЕС зросла у 5 разів. Частка вугілля у структурі палива велика. Перевагою ТЕС є відносно вільне розміщення, вдвоє де-шевша вартість капіталовкладень порівняно з ГЕС.
Найбільшими ДРЕС в Україні є Вуглегірська, Старобешівська. Курахівська, Слов'янська (Донецька обл.), Криворізька, Придніпровська (Дніпропетровська обл.), Бурштинська (Івано-Франківська обл.), Запорізька. Ладижинська (Вінницька обл.), Трипільська (Київська обл.) та ін.
Дедалі більшого значення набувають теплоелектроцентралі. Їх будують поблизу споживача, оскільки радіус транспортування тепла невеликий (10—12 км), проте коефіцієнт корисного використання тепла становить майже 70 %, тоді як на ТЕС — тільки 30—35 %. Теплоелектроцентралі обігрівають понад 25 міст України. Найбільші з них — Київська ТЕЦ, Дарницька (Київ), Київська ТЕЦ-6, Харківська ТЕЦ. Одеська, Калузька. Краматорська та ін.

56. Гідроенергетика України, її місце в енергетичному балансі. Каскади ГЕС в Україні.
ГЕС одне з найефективніших джерел електроенергії. Переваги ГЕС: вони виробляють електроенергію, яка у 5—6 разів дешевша, ніж на ДРЕС, а персоналу, що їх обслуговує, в 15—20 разів менше, ніж на АЕС. Коефіцієнт корисної дії ГЕС станов. понад 80 %. Однак розміщ. їх повністю залежить від природних умов, а вир-ва елект-роенергії має сезонний характер. Буд-во ГЕС на рівнинних ріках України потребує затоплення великих територій під водосховища. Гідроенергетика України посідає незначне місце в енерг. балансі – 9% потужностей 14% вир-ва електроенергії.
Основні ГЕС розташ. на Дніпрі. Це — Дніпрогес, Кременчуцька, Каховська, Дніпродзержинська, Канівська і Київська. На Дністрі збудована Дністровська ГЕС—ГАЕС, у Закарпатській області — Теребле-Ріцька ГЕС. Крім них, на малих річках діють близько сотні електростанцій невеликої потужності, більші з них належ до держ енергосист. Збудов кас-кади ГЕС на річках Рось (Корсунь-Шевченківська, Стеблівська та ін.) і Південний Буг.
Специфічну роль відіграють гідроакумуляційні електростанції (ГАЕС): Київська, Дністровська і Запорі-зька (Дніпрогес). Вони дають можливість забезпечення спож. еле-ктроенергією в пікові години. Діючи за принципом переміщ. води між двома басейнами, розміщеними на різних рівнях висоти, ГАЕС працюють як помпи.

55. Атомна електроенергетика України, особливості розміщ. та місце в сучас-ному паливно-енергетичному балансі України.
АЕС за характером використовуваного палива не пов'язані з родовищами його видобування, що забезпечує широкий маневр їх розміщення. АЕС орієнтовані винятково на споживачів, особливо на райони з обмеженими ресурсами палива та гідроенергії.
В Україні працюють 5 потужних АЕС — Запорізька, Південноукраїнська, Рівненська, Хмельницька, Чорнобильська. Під тиском громадськості припинено будівництво Кримської, Чигиринської, Харківської АЕС та Одеської атомної ТЕЦ.
АЕС виробляють 29% енергії. Слід проводити реконструкцію атомної електроенергетики на новій технологічній основі, створювати енергоблоки, які використовували б уран низького збагачення, який виробляють наші збагачувальні фаб-рики Придніпров'я та Прикарпаття. Доцільно будувати нові блоки середніх за потужністю атомних електростанцій під землею з багатократним рівнем техніки безпеки. АЕС розташовують незалежно від пал.-енерг. фактору та орієнтують на споживачів у районах з напруженим пал-енерг балансом, біля водних джерел. ТЕС-67%, ГЕС-4%, АЕС-29%.

59, 58. Чорна металургія України, сучасний рівень розвитку, металургійні райони та основні центри Укрїни.
Вдале поєднання покладів коксівного вугілля, залізних та марганцевих руд дає змогу відокремити 3 підрайони: Придніпров’я (Кривий Ріг, Дніпропет-ровськ, Дніпродзержинськ, Запоріжжя), Донбас ( Макіївка, Алчевськ, Донецьк, Краматорськ), Приазов’я (Маріуполь). В їх межах формуються вузли та центри.
Придніпровський металургійний ра-йон (ПМР) простягається вздовж Дніпрра від Кременчука до Нікополя. До складу ПМР входять 5 великих вузлів вир-ва: Дніпрпетровський, Запорізький, Кріворізький, Нікопольський, Кременчуцький. Із 32 великих металургійних під-в У. в Придніпров’ї розміщено14. Виділені вузли чорної металургії утворені окремми центами цієї галузі. До складу Дніпропетровського вузла належать комбінти і заводи Дніпропетровська, Дніпродзержинська і Новомосковська. У Дніпропетровську і Дніпродзержинську виплавляють чорні метали, є прокатне вир-во. Запорізький вузол сформувався на основі сприятл географ полож міста, вкористання води Дніпра та дешевої електроенергії Дніпропетровської ГЕС. Тут знаходяться найефективніші в У. під-ва: “Запоріжсталь” , “Дніпроспецсталь”, феросплавний завод. До складу ЗМВ крім входять і коксохімічні заводи, під-ва, які постачають вогнетриви, велика кіл-ть допоміжних і обслуговуючих з-дів та фабрик. Потужним і компактно розміщеним територіально є Криворозький вузол. Він об’єднує величезні кар’єри, глибокі залізорудні шахти, 6 великих гірночозбагагчувальних комбінатів, кілька агломераційних фабрик, найбільший коксохімічний завод в У., найпотужнійший металургійний комбінат “Криворіжсталь”. Нікопольський вузол складається з під-в Нікополя і Марганця. В Нікополі знаходяться Південнотрубний та феросплавів заводи. Навколо міст сформувався потужний комплекс марганцвордної промисловості:великі кар’ри, шахти, збагачувальні фабрики, а також допоміжні і обслуговуючі під-ва.
Донецький металургійний район об’єднує великі узли і центри, які виникли навколло родовищ коксівного вугілля, вапніяків і на основі заліої руди, що завозиться сюди з Придніпров’я. Великі металургійні заводи розміщені в Донецьку, Макіївці, Алчевську, Харцизьку, Єнакєвому, Луганську, Алмазному, Краматрську, Стаханові.Тут сформувалися 3 вузли:
До Донецько-Макіїївського вузла вхо-дять 4 металургійних заводи, коксохімічні під-ва, дпоміжні і обслуговуючі вир-ва. Найбільшим у Донбасі і найдавнішим цетром є Донецьк.
Єнакіївський вузол сладається з великого металургійного заводу, коксохімічного вир-ва та допоміжних і обслуговуючих під-в.
Алчевсько-Алмазнянський вузол знаходиться в Луганській області. Сформувався на базі Алчевського і Алмазнянського металургійних та феросплавів заводі в місті Стаханові.
Крім вузлів в Донецькому районі виділяють окремі центри чорної металургії: Краматорський, Ко-стянтинівський і Харцизький.
Третій район чорної металургії У. зна-ходится в Приазов’ї. До його складу входять потжні під-ва Марійуполя (2 заводи), а також родовища залізних руд Керченського басейну з керченського басейну з Керченським залізорудним комбінатом і Комиш-Бурунською агломераційною фабрикою та окремими цехами Керченського металургійного заводу.
Однією з основних проблем є вичерпність багатьох родовищ залізних руд. Кількість залаза в руді зменшується, і, навіть зі зростанням видбутку, виплавка металу також зменшуватиметься.
Чорна металургія У. спирається на потужну залізорудну базу. На тер-ї є чималі запаси залізної руди. Загальні запаси 27,4 млрд.т і складається з з багатих залізистих кварцитів ( 1,9 млрд т), бідних (24,1 млрд т) і бурих залізняків ( 1,4 млрд т).
Провідне місце належить Криворозькому бассейну, який є одним з найбільших у світі.
За покладами залізних руд виділяються Кременчуцький та Білозірський (70% вмісту заліза.) ба-сейни.
Промислове значення мають залізняки Керченського пів-ва.
Україна має великі поклади марганцевих руд: Великий Томак, Нікополь, Орджонікідзе. За запасами У. – друга у світі після ПАР. Центрами вир-ва феросплавів є Запоріжжя й Нікополь.

62. Кольорова металургія України.
Кольорова металургія включає видобуток, збагачення, металургійну переробку кольорових руд, дорогоцінних і рідкісних металів, у тому числі виробництво сплавів, прокат кольорових металів, пе-реробку вторинної сировини і видобуток кольорового каміння.
Кольорова металургія в Україні розвинена слабше, ніж чорна, і представлена окремими галузями. Це зумовлено нестачею покладів різних руд кольорових металів. В умовах науково-технічного прогресу значення кольорової металургії зростає, оскільки їй належить значна роль у створенні конструкційних матеріалів високої якості. Провідними галузями кольорової металургії в Україні є алю-мінієва, цинкова, магнієва, титанова, ртутна, феронікелева.
Для кольорової металургії характерними є комплексне використання рудної сировини та її висока здатність комбінуватися з іншими галузями промисловості.
На розміщ підприємств кольорової металургії впливають сировинний та енергетичний фактори. До джерел сировини тяжіють виплавлення ртуті, нікелю, рідкісних металів. Алюмінієве, титано-магнієве і цинкове вир-во розміщ в місцях дешевої елек-троенергії.
У структурі вир-ва кольорових металів України провідне місце посідає алюмінієва промисловість, що складається з вир-ва глинозему та алюмінію. На випуск цієї продукції припадає майже 20 % усього вироб-ництва кольорової металургії. Основною алюмінієвою рудою є боксити, запаси яких в Україні невеликі. Промислове значення мають Високопільське і Смілянське родовища. Перспективними районами для бокситів є південь Дніпропетровської області, Карпати, Приазов'я. Сировиною, крім бокситів, є ще нефеліни, алуніти, каоліни і глини, запаси яких є практично невичерпними.
Алюмінієва промисловість України має новий великий глиноземний завод, збудований у Миколаєві, який працює на бокситах Гвінеї, Запорізький завод і завод алюмінієвих сплавів у Свердловську (Луганська обл.).
Підприємства титано-магнієвої металургії добувають і збагачують титано-магнієву сировину і виробляють титан і магній.
Сировиною для одерж магнію в У. є потужні родовища калійно-магнієвих солей Прикарпаття, мілководні водойми Приазов'я і Причорномор'я (Сиваш), що містять у розчиненому вигляді багато сполук магнію та інших солей. У Калуші збудовано магнієвий завод у виробничому об'єднанні "Оріана", у Запоріжжі — магнію і титану. Магнієву сировину до Запоріжжя довозять із Стебника (Львівська обл.), Калуша і Сиваша, а титанову — з іршанського гірничо-збагачувального комбінату.
Запорізький титано-магнієвий комбінат виробляє титан, напівпровідниковий германій, магній, калійні добрива, пігментний двооксид титану, фасонне титанове литво.
В Україні є значні родовища поліметалевих руд. свинцю і цинку, відомі у Донбасі в Нагольному кряжі і Прикарпаггі, які поки що не мають промислового значення. Кос-тянтинівський завод "Укрцинк" працює на базі цинкових концентратів. Основні напрями полішпення техніко-економічних показників роботи цинкової пром-ті полягають в удосконаленні технологічних процесів переробки концентратів, підвищенні комплексності використання їхніх корисних компонентів.
Побузький нікелевий завод (Кіровоградська обл.) переробляє місцеві окислені залізо-нікелеві руди. Основна його продукція — нікель і феронікель — використовується на металургійних і маши-нобудівних заво-дах Придніпров'я і Донбасу.
У Артемівську (Донецька обл.) збудовано завод для обробки кольорових металів. який випускає мідний і латунний круглий і плоский прокат (прути. труби, дріт, листи, стрічки. штаби). Це під-приємство має закінчений виробничий і технологічний цикл. У Світловодську (Кіровоградська обл.) працює Дніпровський завод чистих металів. що виробляє напівпровідникові матеріали, а в До-нецьку — завод кольорових сплавів.
В Україні налагоджено виробництво кобальту, ніобію та гафнію. а також рідкісних металів. Продукцію підприємств рідкісних металів широко застосовують в атомній енергетиці, радіоелектро-ніці, авіаційній і ракетній техніці, приладобудуванні тощо.
Майже 25 % товарної продукції кольорової металургії припадає на виробництво вторинних кольорових металів. Їх випуск налаго-джено у Харкові. Києві, Донецьку Одесі; у Володарську-Волинському (Жито-мирська обл.) створено і функціонує виробниче об'єднання "Західкварцсамоцвіт".
Освоєння нових родовищ руд кольорових металів і створення підприємств для їх переробки значно поліпшують забезпечення народного господарства кольоровими металами. Нещодавно відкрито п'ять родовищ золота промислового значення поблизу Кривого Рога та п'ять родовищ — у До-нецькій області, невелике родовище золо-та — у Закарпатській області. Провадяться підготовчі роботи з екс-плуатації їх. За попередніми прогнозами, Україна на перспетиву зможе видобувати майже 25 т золота щороку^ Проте й сьогодні Україна ще залишається великим споживачем кольорових металів. які надходять з інших держав.

76. С/г машинобудування та тракторо-будування.
С\г м\б розміщ в р-нах вир-ва готової продукції, а його географія відбиває зональну спеціалізацію с\г. В У. збуд заводи з вир-ва с\г машин, великі спе-ціалізовані під-ва для виготовл сівалок, плугів, культиваторів, навантажувачів, причепів, машин і обладнання для тв-ва та кормовир-ва.
Найбільшими центрами с/г м/б є Харків (мотори для самохідних комбайнів), Кіровоград (сівалки), Дніпропетровськ (бурякозбиральні комбайни), Тернопіль (бурякозбиральні комбайни), Херсон (зернові і ку-курудзозбиральні комбайни), Одеса (тракторні плуги). Заводи з випуску різних сільськогосподарських машин і запасних частин є в Києві, Миколаєві, Первомайську, Бердянську, Мелітополі, Білій Церкві, Чернівцях, Донецьку, Луганську, Житомирі, Коломиї, Кременчуці, Умані, Конотопі. Трак-торобудування, як галузь середнього машинобудування, в своєму роз-міщенні орієнтується на споживача.
Найважливішим центром тракторобудування є Харків, де діють заводи тракторний, тракторних са-мохідних шасі, моторобудівний. Колісні трактори виробляють у Дніпропетровську, тракторні агрегати — у Вінниці. Ряд великих підприємств для виробництва деталей і запасних частин для тракторів працює у Сімферополі, Кременчуці, Чугуєві, Києві, Білій Цер-кві, Луганську, Одесі.

65. Транспортне машинобудування України, його значення, галузева структура, особливості розміщення, основні центри, перспективи і проб-леми розвитку.
Підприємства цієї галузі орієнтують-ся, як правило, на споживача готової продукції, за винятком виробів, які відзначаються абсолютною транспорта-бельністю.
Локомотивобудування прив'язане до джерел сировини. Тепловози вироб-ляють у Луганську на базі паровозобудування і в Харкові на заводі транспортного машино-будування. Промислові електровози випускають у Дніпропетровську. У Києві, Львові, Дніпропетровську, Пол-таві, Одесі, Запоріжжі, Конотопі й Дружківці є заводи для ремонту тепловозів.
Залізничні вагони виробляють у Кре-менчуці й Дніпродзерж, великовантажні вагони — у Стаханові (Луганська обл.). У Маріуполі налагоджено вир-во металевих вагонів-цистерн. Найбільші вагоноремонтні заводи розміщені в Києві, Харкові, Одесі, Львові й Конотопі.
Суднобудування — це буд-во й ремонт суден, а також суднове машинобудування. Суднобудування поділяють на морське й річкове, а його географія збігається з морським узбережжям і внутрішніми водними шляхами. Основним центром морського суднобудування є Миколаїв, де працюють три суднобудівних заводи, що випускають різноманітні океанські і морські судна — танкери й суховантажні дизельелектроходи. Два суднобудівних заводи у Херсоні ви-пускають різні типи океанських і морських суден, доки для морських портів і портові крани. У Києві ви-пускають морські траулери. Суднобу-дування і судноремонт розвинені в Одесі, Іллічівську, Севастополі, Керчі та Маріуполі. Річкове суднобудування розвинене в Києві, де будують паса-жирські і буксирні судна, траулери, рефрижератори. Херсонський завод річкового суднобудування випускає катери, теплоходи, земснаряди, судна озерного типу. Річкове суднобудування і судноремонт є в Запоріжжі, Ізмаїлі, Вилкові (на Дунаї).