Шпаргалки! - Регіональна економіка (КНЕУ)

84. Агропромисловий комплекс Полісся характеризується великою структурно-галузевою різноманітністю, що зумовлює його розташування у трьох природно-кліматичних зонах. Полісся спеціалізується на молочно-м’ясному скотарстві, льонарстві й картоплярстві. За виробництвом картоплі Чернігівська область посідає перше місце серед областей України, хоч загалом район у цьому відношенні поступається Західноукраїнському. Спеціалізація лісостепової зони – цукрові буряки, зернові культури (пшениця, ячмінь), м’ясо-молочне скотарство, свинарство. Більша частина території району входить до «цукрового поясу» України. Південна половина Кіровоградщини входить до степової зони. Тут ще є цукрові буряки, але вже з’являється соняшник. Зернові культури (пшениця, ячмінь, кукурудза) мають більшу питому вагу в посівах в порівнянні з попередніми зонами. Скотарство має м’ясо-молочний напрямок; поширене свинарство, яке базується, зокрема, на зерні, відходах цукроваріння й олійництва.

85. Свинарство розвинене у густонаселених районах світу, а також у районах виробництва зерна, цукрового буряка, картоплі, – поруч з великими переробними підприємствами харчової промисловості. В економічно розвинених країнах переважає інтенсивне свинарство. У більшості цих країн розповсюджені беконні та м’ясо-сальні породи. Більше половини поголів’я свиней припадає на Азію, де виділяється Китай – більш як 1/3 світового поголів’я. Ще третина поголів’я вирощується у країнах Європи, одна десята – у США. Експортери свинини: Бельгія, Данія, Нідерланди, Німеччина, Китай. Імпортери: Велика Британія, Росія, інші країни Європи.
Свинарство – друга за значенням галузь тваринництва в Україні. Найпоширенішою породою є велика біла, – понад 80% поголів’я. Поширені також українська біла степова, миргородська, північнокавказька, велика чорна, естонська беконна, уельська та інші породи. Велика біла порода розводиться в усіх областях країни. Українська степова біла порода розводиться у Степу, миргородська – у Полтавській та Хмельницькій областях, північнокавказька – у Запорізькій, Херсонській, Луганській та Донецькій областях, велика чорна – у Донецькій, Луганській, Чернігівській, Сумській областях, естонська беконна – у Криму, Львівській, Київській, уельська – у Харківській та Дніпропетровській областях.

86. Вівчарство розміщене нерівномірно: переважає воно у тих реґіонах, де інші види тваринництва не можуть набути достатнього розвитку, де є пасовища з низькотравною рослинністю. Виділяють чотири провідних напрямки: м’ясо-вовняне, вовняне, каракульське та овчинно-шубне. Найбільше поголів’я овець розміщене в Австралії – приблизно 1/7 світового стада, у Китаї, Новій Зеландії, ПАР, Індії, Аргентині, трохи менше – у Англії, Іспанії, Ірані, Туреччині, Перу, Уругваї, Болгарії, Румунії, Алжирі, Монголії, Казахстані, Узбекистані, Туркменії. Вівчарство є постачальником не тільки м’яса, але й високоякісної вовни. Основні країни-експортери вовни: Австралія, Нова Зеландія, ПАР, Аргентина, Уругвай. Імпортери вовни: Японія, Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди, США. Важливе значення має також особлива вовна – каракуль, найбільшими виробниками якого є Афганістан, Намібія, країни Центральної Азії, ПАР, Судан. Паралельно з експортом вовни здійснюється експорт баранини.
Питома вага вівчарства у структурі товарного тваринництва України невелика – лише 2%; тільки в окремих районах цей показник підіймається до 5%. У нас розводять тонкорунних, напівтонкорунних та грубововняних овець. Тонкорунна порода переважає над іншими: вона удвоє чисельніша за напівтонкорунну та у десять разів – за грубововняну. В окремих ареалах розводять чорнокарпатських овець та поліпшених напівтонкорунних баранів.

87. Перехід АПК до ринкової економіки вимагає створення форм господарювання, здатних викликати у робітників сільського господарства інтерес до високопродуктивної праці. Від вибору ефективних форм господарювання залежить успіх організації сільськогосподарського виробництва.
Тепер в АПК Україні існують такі форми господарювання: селянські (фермерські) господарства, акціонерні товариства, асоціації фермерських господарств, кооперативи.
Україна має всі умови для розвитку сільського господарства, але вони диференційовані за природними зонами. Кожна зона має власні особливості у структурі земельних ресурсів, сільськогосподарських та лісових угідь.
У рослинництві України переважають зернові культури. У степовій зоні зернові займають більше половини посівних площ, у Лісостепу, Поліссі, Карпатах цей показник трохи нижчий.
Кукурудза належить до пізніх ярових культур. Вона вельми вимоглива до родючості ґрунтів, боїться приморозків.
Значне місце серед зернових культур займають круп’яні культури: просо, гречка, рис.
Основною зернобобовою культурою є горох, питома вага якого у посівах зернобобових сягає 80%.З інших зернобобових розповсюджені вика, люпин, чечевиця, соя, квасоля тощо.
Україна є відомим виробником технічних культур, особливо цукрового буряка та соняшника.
Соняшник – основна олійна культура. Його посівні площі зосереджені переважно на півдні країни.
Важливою технічною культурою є також льон-довгунець. Посіви льону-довгунця зосереджені у Житомирській, Київській, Івано-Франківській, Львівській, Рівненській, Чернігівській, Волинській, Чернівецькій областях.
Споживачами тютюну є більш 30 тютюнових і ферментаційних підприємств. Його посіви зосереджені у вісьмох областях.
Картоплю вирощують у всіх областях, але сконцентрована вона на Поліссі та у північних районах Лісостепу.
Овочеві культури вирощують у Лісостепу та Степу, а також у районах міст та промислових ареалах.

88. Перехід АПК до ринкової економіки вимагає створення форм господарювання, здатних викликати у робітників сільського господарства інтерес до високопродуктивної праці. Від вибору ефективних форм господарювання залежить успіх організації сільськогосподарського виробництва.
Тепер в АПК Україні існують такі форми господарювання: селянські (фермерські) господарства, акціонерні товариства, асоціації фермерських господарств, кооперативи.
Україна має всі умови для розвитку сільського господарства, але вони диференційовані за природними зонами. Кожна зона має власні особливості у структурі земельних ресурсів, сільськогосподарських та лісових угідь. Тваринництво щодо вартості валової продукції є найбільшою галуззю сільськогосподарського виробництва. Провідне місце у його структурі займає скотарство. Це галузь м’ясо-молочного напряму. Її розміщення характеризується певними територіальними відмінностями у рівні розвитку й виробничій спеціалізації. У приміських зонах переважає молочно-м’ясний напрям. Свинарство – друга за значенням галузь тваринництва у країні. Найпоширенішою породою є велика біла, – понад 80% поголів’я. Поширені також українська біла степова, миргородська, північнокавказька, велика чорна, естонська беконна, уельська та інші породи. Велика біла порода розводиться в усіх областях країни. Питома вага вівчарства у структурі товарного тваринництва невелика – лише 2%; тільки в окремих районах цей показник підіймається до 5%. У нас розводять тонкорунних, напівтонкорунних та грубововняних овець. Птахівництво забезпечує потреби населення у м’ясі птиці та яйцях. Воно зосереджене у Лісостепу та Степу. На ці зони припадає найбільше валове виробництво м’яса та яєць. Птахівницькі господарства розміщуються біля великих міст. Рибне господарство розвивається на основі ставків, водоймищ Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, озер, лиманів та багатьох невеликих річок. У нас розвиток ставкового рибництва стримується низкою факторів. Серед них – обмежені водні ресурси, слабке використання наявних ставкових ресурсів, недостатній агротехнічний та зоотехнічний рівень, погане утримання водосховищ. Теперішнє виробництво товарної риби в Україні не задовольняє потреб її населення.
Бджільництво забезпечує збір меду. Окрім того, бджоли сприяють запиленню культурних рослин, що важливо для підвищення врожайності. Шовківництво культивується у більшості областей країни, розташованих у різних природно-економічних зонах. Проте його розвиток не відповідає потребам країни у сировині для шовкової промисловості.

92. За кількістю зайнятих та за обсягом валової продукції харчова промисловість належить до найважливіших галузей господарства у більшості країн світу. Її розміщення тісно пов’язане з сільським господарством та, меншою мірою, з промислом риби. Цукрова промисловість України розміщена переважно у лісостеповій зоні, у бурякосіючих районах. Цукрові заводи розміщені в 13 областях. Найбільша концентрація цукрової промисловості – у Вінницькій, Хмельницькій та Тернопільській областях.
М’ясна промисловість забезпечує населення свіжим і мороженим м’ясом, ковбасними виробами та м’ясними напівфабрикатами. У структурі цих продуктів провідне місце займає свинина та яловичина; використовується також м’ясо птиці, баранина. Найбільші м’ясокомбінати розміщені у Києві, Дніпропетровську, Полтаві, Одесі, Харкові, Запоріжжі, Вінниці, Черкасах. Великі птахокомбінати, орієнтовані на виробництво м’яса, розміщені поблизу найбільших міст України, а також у курортних зонах.
Молокопереробна промисловість включає маслоробну, сироварну, молочноконсервну галузі. В Україні є понад 500 підприємств молочної промисловості, у тому числі 10 виробляють високоякісні молочні консерви. Найбільші комбінати та заводи розміщені у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Львові, Запоріжжі, Кременчуці, Первомайську, Лубнах.
Масложирова промисловість виробляє і переробляє рослинні жири та пов’язані з ними продукти. Розміщені підприємства цієї галузі поблизу сировинних районів. Діють масложиркомбінати у Дніпропетровську, Полтаві, Харкові, Одесі, Маріуполі, Запоріжжі, Кіровограді, Пологах.
Олійножирова промисловість – це переробка насіння соняшника, сої, ріпаку, льону з метою виробництва олії, маргарину, мила та інших похідних від насіння та олії продуктів: оліфи, соняшникового та соєвого борошна, харчового білку, мильної пасти, емульсолу, кулінарних жирів тощо. Найбільші підприємства галузі розміщені у Запоріжжі, Одесі, Вінниці, Чернівцях, Слов’янську, Ніжині, Дніпропетровську, Кіровограді, Харкові, Києві, Львові, Донецьку, Ужгороді.
Плодоовочеконсервна промисловість зосереджена у степовій та, частково, лісостеповій зонах. З розвитком та поглибленням районної спеціалізації сільського господарства ця галузь може набути базу для перетворення її на галузь експортного призначення. Сировина для овочеконсервної промисловості малотранспортабельна, тому переробка її здійснюється біля місць вирощування. Найбільші підприємства цієї галузі діють у Криму, Одеській, Херсонській, Миколаївській областях. Є консервні та овочесушильні підприємства також у Кіровоградській, Полтавській, Черкаській, Вінницькій, Закарпатській областях.
Млинарсько-круп’яна промисловість забезпечує населення борошном та крупами, а відходи виробництва використовуються для виготовлення комбікормів. Підприємства галузі розміщені у всіх великих, середніх та малих містах і зорієнтовані як на сировину, так і на споживача. Найбільші центри: Київ, Харків, Одеса, Миколаїв, Запоріжжя, Львів, Тернопіль. Елеватори великої потужності зосереджені у Херсоні, Миколаєві, Одесі, Маріуполі, Дніпропетровську, Запоріжжі, Кременчуці, Феодосії, Керчі тощо.
Хлібопекарна промисловість є в усіх містах. Вона випускає понад 300 видів хлібобулочних виробів. Існує проблема забезпечення свіжим хлібом глибинних районів країни.
Виноробна промисловість як сировину використовує виноград, фрукти, ягоди. Первинне виноробство розміщене у районах виробництва сировини, а вторинне виноробство та розлив вина розміщені як у районах виробництва сировини, так і у місцях споживання. Найбільшими виробниками різних виноградних вин та коньяків є міста Криму, Одеської, Херсонської, Миколаївської та Закарпатської областей. У Донбасі, Придніпров’ї, деяких обласних центрах лісостепової зони, де багато садків та ягідників, виробляються плодово-ягідні вина.
Пиво-безалкогольна промисловість – це майже 300 заводів, що виробляють пиво, плодово-ягідні напої, мінеральні води. Найбільші пивзаводи розміщені у Києві, Харкові, Донецьку, Чернігові, Миколаєві, Запоріжжі, Луганську. Потужності з виробництва безалкогольних напоїв розміщені у Києві, Донецьку, Черкасах, Одесі, Полтаві, Харкові, Запоріжжі. Мінеральна вода розливається на заводах у Миргороді, Києві, Сваляві, Ужгороді, Одесі, Харкові, Саках, Чернігові, Запоріжжі, Чернівцях та ін.
Тютюнова промисловість України складається з 11 тютюнових фабрик, 7 ферментаційних заводів, 1 заводу ацетатних фільтратів. Центри тютюнової промисловості: Київ, Черкаси, Львів, Кременчук, Прилуки, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Кам’янець-Подільський, Феодосія.
З інших галузей харчової промисловості поширене спиртове й лікеро-горілчане виробництво. Воно використовує відходи цукрової промисловості, сокового виробництва, а також зерно та картоплю. Спиртові заводи зосереджені у Черкаській, Вінницькій, Кіровоградській, Житомирській, Київській та інших областях. В Україні діє більше 40 підприємств лікеро-горілчаної промисловості, зосереджених головним чином у великих містах.
Рибна промисловість розміщена у Південному економічному районі та прив’язана до портів Керчі, Бердянська, Маріуполя, Одеси, Очакова, Вилкова, Севастополя, Іллічівська.

95. Залізничний транспорт надзвичайно важливий для внутрішніх перевезень. Довжина залізниць світу становить приблизно 1,3 млн км. Більше половини експлуатаційної довжини припадає на розвинені країни і лише 1/5 – на ті, які розвиваються. Відповідно, у першому випадку щільність доріг набагато вища, ніж у другому. Найбільш висока вона у Бельгії, Німеччині, Швейцарії: 4-18 км/100 км2. У багатьох країнах цей показник не перевищує 0,1–0,5 км/100 км2. Є країни, які не мають залізниць: Кіпр, Лаос, Нігер, Чад, Бурунді, Ісландія тощо. Залізнична мережа розвинених країн вирізняється високою пропускною здатністю. Цей показник залежить від кількості прокладених ліній. Більша частина доріг – одноколійна; двоколійні та багатоколійні становлять приблизно 1/7 загальної довжини залізниць світу. Багатоколійні дороги розташовані на підходах до великих залізничних вузлів. Іноді у потужних індустріальних районах між постачальником та споживачем сировини прокладається декілька шляхів для безперебійної поставки вугілля, залізної руди тощо. Характерною особливістю цього виду транспорту є наявність великих за довжиною трансконтинентальних доріг. У Європі це Брест (Франція) – Париж – Берлін – Варшава – Москва – Єкатеринбург, Копенгаген – Гамбург – Франкфурт-на-Майні – Мілан – Рим – Реджо-ді-Калабрія, Амстердам – Брюссель – Париж – Мадрид – Кадіс та багато інших, що перетинають континент у різних напрямках. Працює багатофункціональна тунельна дорога під Ла-Маншем, що з’єднала Францію та Англію. Найбільші трансконтинентальні залізниці в Америці: Галіфакс – Монреаль – Вінніпег – Ванкувер, Нью-Йорк – Чикаго – Сіетл – Сан-Франциско, Балтимор – Сент-Луїс – Лос-Анджелес, Буенос-Айрес – Вальпараїсо, Буенос-Айрес – Антофагаста. Споруджується залізниця, яка з’єднає північні райони Америки з південними. В Африці немає таких великих доріг. Виняток становлять дороги, прокладені у широтному напрямі на півдні материка: Лобиту – Бейра та Людеріц – Дурбан. В Австралії відома дорога Сідней – Перт. В Азії триває робота по об’єднанню залізничної мережі континенту: споруджується трансазіатська дорога від Стамбула до Сінгапуру (14 тис. км). В Індії побудована трансіндійська залізниця. У Росії діє Транссибірська магістраль Челябінськ – Владивосток. Паралельно їй прокладені Південносибірська та Сибірська магістралі. Після завершення будівництва залізниці в Китаї, яка з’єднає місто Ош (Киргизстан) з китайською транспортною системою для країн Центральної Азії з’явиться альтернативний російському китайський вихід до портів Тихого океану. Рівень технічної оснащеності дуже важливий для характеристики розміщення залізничного транспорту. На дорогах США та Західної Європи, Японії діють магістралі зі збільшеною швидкістю руху. Пасажирські поїзди тут курсують зі швидкістю 200–250 км/год. Застосування електричної тяги найбільш поширене в Європі. У країнах, що розвиваються, технічний рівень залізничного транспорту низький: застосовується різнотипний рухомий склад, здебільшого малопотужні локомотиви, вагони малої вантажності, значне місце належить паровій тязі.

96. Автомобільний транспорт почав розвиватись пізніше за залізничний. Він використовується для перевезень на близькі відстані, але з кожним роком зростає питома вага транспортування на великі відстані. З 30 млн км шляхової мережі світу 20 млн км припадає на автомобільні шляхи. Цей вид характеризується наявністю шляхів з твердим покриттям, станом та розміщенням рухомого складу. Він більш розвинений там, де є розгалужена мережа шосейних шляхів та численний автомобільний парк. Це, перш за все, США, Японія, країни Західної Європи. Автопарк світу налічує понад 500 млн автомобілів.
Забезпеченість автомобілями населення різних країн світу має різні показники. Так, у США один автомобіль припадає на 1,5 чол. ; а у країнах, що розвиваються, – до кількох десятків чоловік на один автомобіль. Необхідною умовою розвитку автотранспорту є сучасні автошляхи. Найрозвиненішу мережу автошляхів мають ті країни, де розміщена значна частина автопарку світу: США, Західна Європа, Японія, Канада. Там споруджуються автобани – багатосмужні магістралі з високою пропускною здатністю. У країнах, що розвиваються, більше половини автошляхів – без твердого покриття, тому вони використовуються сезонно. Дороги з твердим покриттям побудовані там біля великих міст або у приморській зоні. Мережа автошляхів погано розгалужена. На різних стадіях будівництва перебувають трансазіатська (Стамбул–Сінгапур), трансафриканська (Момбаса–Лагос), транссахарська та інші магістралі, які покликані сприяти розвитку автотранспорту та економіки цих держав. Частка автотранспорту в загальному вантажообігу у різних країнах має не однакові показники. Так, у Австралії на автотранспорт припадає більше 50% вантажообігу внутрішнього сполучення усіх видів транспорту. У країнах Західної Європи –45%, у Північній Америці –20%, у країнах, що розвиваються, в Африці, Азії та Латинській Америці –20-35%.
Пасажирообіг автобусних ліній світу перевищує пасажирообіг залізничного транспорту. Значна роль у пасажирообігу належить легковому транспорту. На його частку в економічно розвинених країнах припадає понад 70% пасажирообігу автотранспорту.

97. Морський транспорт служить для зовнішньоекономічних зв’язків. Лише у деяких країнах, – таких як Росія, США, Китай, Канада, Бразилія, Франція, – морський транспорт здійснює каботажні перевезення. Цей транспорт перевозить понад 80% зовнішньоторговельних вантажів, він найбільш дешевий, бо експлуатація морських шляхів не вимагає значних витрат на утримання мережі, як в інших видах транспорту. Сучасні морські судна здатні перевозити вантажі будь-яких розмірів та ваги. Більша частина вантажообігу морського транспорту припадає на наливні вантажі – нафту й нафтопродукти. Суховантажі мають меншу питому вагу. В їхній структурі переважають основні масові вантажі, потім – генеральні та другорядні масові. У структурі морського транспорту переважають спеціалізовані судна – танкери, рудовози, рефрижератори, лісовози, судна типу «Ро-Ро» з горизонтальним способом навантажувально-розвантажувальних робіт. Більше половини світового флоту становлять танкери, що пов’язано з розвитком світового нафтового ринку.
Морський флот зосереджений у десятьох найбільших судновласницьких країнах світу: Греції, Японії, США, Великій Британії, Норвегії, Росії, Китаї, Сінгапурі, Німеччині, Ліберії.. На їхню частку припадає 70% тоннажу світового флоту. У світі налічується понад 2000 морських портів . До найбільших відносяться порти з вантажообігом понад 10 млн т. Біля 20 портів мають вантажообіг понад 60 млн т: Роттердам, Сінгапур, Кобе, Новий Орлеан, Нью-Йорк, Тіба, Нагоя, Йокогама, Шанхай, Марсель, Осака, Кавасаки, Гавр, Антверпен, Токіо та інші.
Морські шляхи, залежно від характеру їхнього використання, поділяються на міжнародні океанські, міжнародні морські, шляхи реґіонального значення та внутрішні або каботажні шляхи. Внутрішній водний транспорт перевозить вантажі та пасажирів по річках, озерах та штучних водоймищах. За вантажообігом та пасажирообігом цей вид транспорту поступається усім іншим. За чисельністю суден він переважає морський транспорт, але за загальною тоннажністю поступається йому у півтора десятки разів. У структурі внутрішнього водного транспорту переважають наливні судна. Найбільш розвинений цей транспорт у США, Німеччині, Канаді, Франції, Нідерландах, Бельгії, Росії, Україні, Угорщині, Словаччині. На США припадає більше половини вантажообігу водного транспорту економічно розвинених країн світу. Основні вантажі: нафта, нафтопродукти, вугілля, кокс, будівельні матеріали.