У вітчизняній психології існують різні підходи до розуміння взає¬мозв'язку спілкування і діяльності. Так у працях Б.Г. Ананьева, І.С. Кона спілкування, праця і пізнання розглядаються як рівноправні різновиди діяльності. На думку О.М. Леонтьева, спілкування завжди включене у будь-яку діяльність і є її суттєвим аспектом, а сама діяль¬ність — умовою спілкування. У багатьох працях М.С. Кагана і О.О. Ле¬онтьева спілкування розглядається як особливий, специфічний різно¬вид діяльності (комунікативна, мовна діяльність). На основі аналізу різних підходів до розуміння взаємозв'язку спіл¬кування і діяльності можна виділити три такі найголовніші підходи: — спілкування як самостійний вид людської діяльності; — спілкування як атрибут інших видів людської діяльності; — спілкування як взаємодія суб'єктів. Ми дотримуємося думки Бориса Ломова, який вважав спілкуван¬ня і діяльність відносно самостійними аспектами єдиного процесу жит¬тєдіяльності людини. На його думку, головна відмінність між ними по¬лягає в тому, що в діяльності реалізуються стосунки «суб'єкт—об'єкт», а у спілкуванні — стосунки «суб'єкт—суб'єкт». Ми однозначно приймаємо ідею єдності спілкування та діяіьності. Такий висновок логічно випливає з розуміння спілкування як реально¬сті людських стосунків, який припускає, що будь-які форми спілкуван¬ня є специфічними формами спільної діяльності: в процесі виконання різних функцій люди не просто «спілкуються». Вони спілкуються в рам¬ках певної діяльності. Таким чином, спілкується завжди тільки ділова людина: її діяльність завжди перехрещується з діяльністю інших лю¬дей. Тому у спільній діяльності формуються не тільки суб'єкт-об'єктні стосунки, а й найголовніше— суб'єкт-суб'єктні. Особистість як су¬б'єкт діяльності завжди спілкується. У цьому спілкуванні вона самови¬ражається, самоутверджується, виявляє свої індивідуальні особливос¬ті, а також ставиться до іншої людини як до суб'єкта діяльності. Більше того, спілкування за допомогою діяльності не просто організується, а саме збагачується. У цій діяльності виникають нові зв'язки та взаємини. Таким чином, спілкування нами розглядається як бік, умова діяль¬ності. Але єдність спілкування і діяльності полягає в тому, що завдяки спілкуванню діяльність організується і здійснюється. Військова діяльність має колективну форму, тому вона передбачає обов'язкове узгодження дій всіх її учасників, що відбувається через розподіл і координацію функцій між воїнами. У військовому середови¬щі відповідно до ефективної організації військової діяльності складає¬ться система взаємодій індивідуальних та групових потреб, інтересів, цінностей, мотивів і цілей. На підставі обміну інформацією, врахуван¬ня попереднього військового досвіду, професійної діяльності та вироб¬лення статутних правил і норм, за допомогою яких здійснюються регу ляція і контроль діяльності у військовій сфері, між воїнами встановлю¬ються жорсткі субординаційні взаємини, чітке узгодження дій і взаєм¬не розуміння. Збірником норм і правил взаємин військовослужбовців є Загальновійськові статути Збройних сил України, які регулюють різні види службової діяльності всіх категорій особового складу. Статут внутрішньої служби визначає взаємини між різними категоріями вій¬ськовослужбовців, правила воїнської ввічливості, правила і норми спіл¬кування військовослужбовців у службовий і позаслужбовий час. Основні правила поведінки й організації взаємодії між різними категоріями осо¬бового складу у бойових умовах визначаються Бойовим статутом, у якому визначені жорстка послідовність комунікативних дій посадових осіб під час ухвалення рішення на конкретний вид бою. Для регуляції цих взаємин у неформальній обстановці існує також кодекс поведінки військовослужбовців. Це — воїнський етикет. А у воєнний час існують жорсткі, але досить гуманні вимоги міжнародного гуманітарного права та кодексу поведінки учасника війни. Наприклад, правила поведінки військовослужбовця в бою поділяються на загальні правила поведінки в бою і спеціальні правила. До загальних правил поведінки в бою належать такі: — вести бойові дії лише проти комбатантів; — нападати тільки на військові об'єкти; — берегти цивільне населення і майно; — не руйнувати більше, ні^к того вимагає бойове завдання. До спеціальних правил поведінки в бою відносять такі:
1. Щодо комбатантів супротивника, які здаються у полон: щадити їх; роззброювати; забезпечити їм захист і гуманне до них став¬лення; доставити їх до свого командира. 2. Щодо*поранених комбатантів супротивника: підбирати їх; нада¬вати необхідну допомогу; захистити їх; доставити до свого ко¬мандира або до найближчого медичного пункту. 3. Щодо цивільних осіб: ставитися до них з повагою; поводитися гу¬манно з тими, хто перебуває під твоєю владою: захищати від по¬ганого поводження, пам'ятаючи при цьому, що акти помсти та затримання заручників заборонені; поважати їхнє майно; не за¬подіювати шкоди і не мародерствувати. 4. Правила щодо осіб та об 'ектів, що мають спеціальні знаки (меди¬чна служба, військовий і цивільний духовний персонал, культурні цінності та пам'ятники, білий прапор та ін.): ставитися з повагою до осіб, які носять ці знаки, захищати майно, що позначається ними; не перешкоджати цим особам виконувати свої обов'язки (за відсу¬тності іншого наказу); залишати ці будівлі, спорудження, пам'ят¬ники недоторканними; не входити до них, якщо не отримано іншо¬го наказу; не заважати переміщенню цих автомашин, кораблів, лі¬таків та гелікоптерів. Не намагатися проникнути в них, якщо не отримано іншого наказу. Слід також мати на увазі, що за умов спільної діяльності динаміка основних психічних явищ людини та соціально-психологічних явищ соціальної групи відбувається інакше, ніж у процесі індивідуальної ді¬яльності. Яскраво ілюструє цей факт, наприклад, явище паніки. Також, заданими Б.Ф. Ломова, процес відтворення словесного матеріалу, який зберігається в пам'яті, за умов спільної діяльності є не тільки повні¬шим і точнішим, ніж за умов діяльності індивідуальної, він організова¬ний зовсім по-іншому. Завдяки цьому підвищується загальна активність мислення, формуються змістовніші узагальнення. Таким чином, специфіка спільної діяльності порівняно з індивіду¬альною полягає насамперед у появі «сукупного» групового суб'єкта. Він має властивості, які не можна звести до простої суми якостей інди¬відів, що входять до його складу. Умовою і засобом формування «су¬купного» суб'єкта є спілкування, в яке вступають люди заради спільної діяльності. Яскравим прикладом цього положення є ефективне функ¬ціонування військових підрозділів (частин). Його ілюстрацією є також народне прислів'я про те, що перемагають не кількістю, а майстерніс¬тю. Яскраві приклади цього містяться у темі, присвяченій проблемам психологічної підготовки військ. Як соціально-психологічне явище спільна діяльність має низку спе¬цифічних ознак, пов'язаних з появою спільного (групового) суб'єкта. Як і будь-яка інша форма діяльності, спільна діяльність має бути ціле¬спрямованою, тобто мати однакову для її учасників мету і спільний мо¬тив. Єдина мета та спільна мотивація сприяють встановленню взаємо¬зв'язку та взаємозалежності між індивідуальними діями, їх об'єднан¬ню в єдиній діяльності, що у військовій сфері визначається як бойова злагодженість підрозділу або частини. Але така діяльність не може бути ефективною, якщо немає розподілу єдиного процесу діяльності на окре¬мі пов'язані між собою функції. Інакше кажучи, спільна діяльність зав¬жди мусить мати певну структурованість, спеціалізацію, тобто кожен воїн має бути справжнім фахівцем у своїй галузі. Адже єдність спілкування і діяльності є процесом формування суб'єкта групової діяльності, який не можна звести до суми окремих суб'єктів. Спілкування і діяльність завжди існують у єдності и одне без одного неможливі. Справді, діяльність — це не тільки праця, умін¬ня, гра, а одночасно і взаємини, спілкування з іншими людьми. Разом із тим різні форми спілкування одночасно є формами спільної діяльно¬сті людей.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Спілкування та діяльність» з дисципліни «Військова психологія»
