БІОГРАФІСТИКА — наук. дисципліна, яка вивчає теорію, методологію, методику, історіографію, практику та термінологічний апарат історико-біографічних досліджень, джерелознавчі проблеми біографій та різноманітні види біографічної продукції. Термін «Б.» введений в ужиток як замінник терміна «біографіка», який вживається в широкому сенсі для позначення літ. біографічного жанру, що охоплює худож. та наук.-популярну біографії. Вирізняють «донаукову» (з доби античності) та наук. Б. (від кін. 18 — поч. 19 ст.). «Донаукова» Б. (як звід певних правил, настанов) спочатку розвивалася під впливом агіографії (житія святих), а пізніше — канонічних життєписів монархів та можновладців. Становлення наук. Б. (власне Б.) пов’язано з розвитком гуманітарних наук у 19 ст., зі стрімким зростанням обсягів друкованої продукції, розширенням структури довідковоінформаційних потреб сусп-ва, розвитком словниково-енциклопедичної справи та ін. чинниками. Б. має розгалужені міждисциплінарні зв’язки, зокрема, зі спец. істор. дисциплінами (бібліографією, генеалогією, геральдикою, іконографією, книгознавством, мемуаристикою, палеографією, сфрагістикою, просопографією тощо), ін. істор. галузями, сусп.-політ. та гуманітарними дисциплінами (регіональною історією, соціальнополіт. та церк. історією, історіографією, біобібліографією, літературознавством, психологією, соціологією, наукознавством, культуро-
296 БІПАТРИДИ
логією, словниково-енциклопедичною справою, інформатикою та ін.). Розрізняють різні види біографічної продукції, які набули значного поширення в 19— 20 ст.: ювілейні матеріали, некрологи, збірники на пошану або пам’ять визначних осіб, біобібліографія, виступи сучасників, мемуарні згадки (портрети-спогади), енциклопедичні та словникові статті, генеалогічні розписи та довідники, офіц. та неофіц. довідки в періодичній пресі тощо. Сучасні біографічні дослідження за структурою та функціональним призначенням поділяють на основні (історико-біографічна монографія, історико-біографічний нарис, наук.-популярний життєпис, автобіографія), довідково-допоміжні (некрологічні підвиди, словники та покажчики, біографічний коментар, біобібліографія) та суміжні (персонологічні й генеалогічно-біографічні дослідження). Наук. біографії також класифікують за сферами діяльності та професійною належністю особи. Питання стосовно визначення поняття Б., її теорії, методології, функцій та термінологічного апарату залишаються дискусійними серед представників різних наук. В Україні проблеми Б. та істор.біографічних досліджень розробляються в Ін-ті біографічних досліджень НБУВ та ін. академічних інституціях. Літ.: Рыбников Н.А. Изучение биографии (Темы семинария, указатель литературы). М., 1922; Кауфман И.М. Русские биографические и биобиблиографические словари. М., 1955; Веревкина А.Н. Общие биографические и библиографические словари зарубежных стран. М., 1970; Вильсон А. Биография как история. М., 1970; Миколецкий Г.Л. и др. Биография и историческая наука. М., 1970; Мейлах Б.С. Биография как методологическая проблема. В кн.: Человек науки. М., 1974; Беленький И.Л. Биография как историко-культурная проблема. В кн.: Историческая биография. М., 1990; Валевский О.Л. Основание биографики. К., 1993; Українська біографістика: Збірник наукових праць, вип. 1. К., 1996; Чишко В.С. Біографічна традиція та наукова біографія в історії і сучасності України. К., 1996; Методологія біографічних досліджень: Основні принципи. «Архівознавство. Археографія. Джерелознавство», 1999, вип. 1. О.В. Ясь.
громадянами двох або більше д-в. Подвійне громадянство з’являється внаслідок суперечностей законодавства про громадянство різних д-в, напр., принципу «права крові» та принципу «права ґрунту». Згідно з поширеними поглядами, третя д-ва може розглядати Б. як громадянина будь-якої з тих д-в, громадянство котрої ця особа має. Нині немає єдиної заг.-визнаної регламентації питань, що виникають у зв’язку з подвійним громадянством, більшість д-в до нього ставиться негативно. Останнім часом спостерігається тенденція до лібералізації цих питань у міжнар. праві. Зокрема, відповідно до Європ. конвенції про громадянство 1997, д-ва-учасниця конвенції за певних умов має полегшувати набуття її громадянства іноз. громадянам. Передбачено також, що громадяни д-ви-учасниці згаданої конвенції, які мають ін. громадянство, користуються на тер. д-ви-учасниці, де вони проживають, рівними правами та обов’язками з громадянами цієї д-ви. Винятки становлять лише деякі політ. права і виконання військ. обов’язку. В Україні питання Б. гостро постало одразу після Другої світової війни, у зв’язку з т.зв. переміщеними особами, а також пізніше, у зв’язку з єврейс. рухом за переселення до Ізраїлю. Літ.: Черниченко С.В. Международно-правовые вопросы гражданства. М., 1968. Д.С. Вирський.
У Російській імперії перша товарна і вексельна Б. була відкрита 1703 в Санкт-Петербурзі, а напередодні Першої світової війни налічувалося 115 Б. Б. стали першими сусп. оргціями великого капіталу (див. Біржові комітети). В Україні на поч. 20 ст. діяло 15 Б., серед них: Одеська товарна біржа, Кременчуцька (1834), Київська товарна біржа (1869), Херсон. та дві Харків. (1876, 1902), Миколаїв. (1886), Єлизаветградська (1901), Сімферопольська (1904), Бердянська (1906), Катериносл. (1907), Феодосійська (1908), Маріупольська (1910), Рівнен. (1910), Полтав. (1917). Переважно це хлібні Б., за винятком Харків. кам’яновугільної та металоторгової. Найстарішими і найпотужнішими були Одес. та Київ. товарні Б. У роки I світ. війни Б. в Україні не функціонували. Їхня діяльність була ненадовго відновлена у 1920-х рр. З ліквідацією багатоукладної системи економіки в СРСР Б. в УСРР припинили існування. Відродження роботи Б. відбулося в 1990-х рр. На 1996 в Україні налічувалося 111 бірж. Літ.: Кругляк Б.А. Товарні біржі в Російській імперії. «УІЖ», 1992, № 2; Тупов Б.С. История биржи в России: научно-аналитический обзор. М., 1993. Т.І. Лазанська.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «БІОГРАФІСТИКА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
