БОЯРИ (від давньотюркського «бояр», «боіла» — благородний, знатний) — панівний (поряд із князями) прошарок людності Київської Русі й середньовічної України. У давньорус. джерелах виступають ще й під назвами «княжі мужі», «кращі мужі» та ін. Уперше з’являються на сторінках літописів у 10 ст. насамперед як чл. князівської дружини. Вже в 40-х рр. 10 ст. починають відігравати важливу роль в управлінні д-вою і зовн. політиці (воєвода Свенельд при Ігорі Старому, Святославі Ігоревичі та Ярополку Святославичі). З Б. складалася княжа рада, яка в деяких князівствах перетворилася на постійний орган. Спочатку (в 10—11 ст.) Б. повністю залежали від князя, котрий «утримував» їх, тому вони не були осібною сусп.-політ. силою. Становище змінилося з 40—50-х рр. 12 ст., тоді Б. почали активно втручатись у держ. справи, прагнули підкорити собі князів, більша ч. яких вела перманентну війну за велике київ. княжіння та володіння «частью» в Руській землі і потрапила, таким чином, у значну залежність від безпосередніх начальників військ. загонів — Б. Особливої могутності Б. досягли у Новгородській землі і Галицькій землі. Починаючи з 30-х рр. 12 ст., Новгород Великий перетворився на Новгородську боярську республіку, в якій князь відігравав роль найманого воєводи (на зразок італ. кондотьєрів-найманців). У Галицькому князівстві Б. підкорили собі кн. Ярослава Володимировича, втручалися навіть у його особисте життя, а його сина Володимира Ярославича вигнали з князівства. Роман Мстиславич, засн. Галицько-Волинського князівства, вживав рішучих заходів до ліквідації боярського опору його владі, та передчасна загибель (1205) не дала змоги довести справу до кінця. Уцілілі Б. вигнали вдову Романа з дітьми Данилом і Васильком з
князівства і 40 років порядкували у Галицькій землі і Волинській землі, садячи на престоли покірних їм князів-маріонеток, а то й запрошуючи угор. окупантів, аби тільки захистити власні інтереси й маєтності. Удільна роздробленість Давньої Русі (40-ві рр. 12—13 ст.) стала, як вважають сучасні історики, одним з негативних наслідків сепаратистських устремлінь Б., які не бажали коритися вел. кн. у Києві й керувалися власними інтересами. Значну сусп.-політ. силу Б. зберігали і в наступних століттях. Напр., 1340 вони отруїли галицько-волин. кн. Юрія II Болеслава і майже на 10 років створили боярську республіку. У 15— 17 ст. Б. трансформуються у магнатів і шляхту. Сусп.-політ. могутність Б. ґрунтувалася на їхньому екон. потенціалі. Від поч. і до серед. 12 ст. вони набувають земельні володіння, що робить їх матеріально незалежними від князів і дає змогу проводити власну політику. Джерелом землеволодінь Б. були старі володіння племінної знаті (що частково перетворилася на Б.), загарбання сел. общинних земель і наділи від князів, котрі були зацікавлені в боярській підтримці й прихильності. Своїми землями Б. володіли як безумовною власністю (вотчинами), яку князі не мали права у них відбирати. Літ.: Пресняков А.Е. Княжое право в Древней Руси. СПб., 1909; Свердлов М.Б. Генезис и структура феодального общества в Древней Руси. Л., 1983; Котляр Н.Ф. Древнерусская государственность. СПб., 1998. М.Ф. Котляр.
тором, що прискорив консолідацію Б., стала феодальна війна 30—40-х рр. 15 ст., внаслідок чого було розширено привілеї Б. (Привілеї 1432, 1434, Привілей Казимира 1447, Судебник Казимира IV 1468). Наприкінці 15 ст. значно зростає вага бояр-шляхти — найвищого прошарку боярського стану, який дедалі більше відмежовується від нижчих прошарків боярства: бояр-слуг і бояр путніх. У 16 ст. процес консолідації панівних прошарків, до яких увійшли бояри-шляхта, загалом вступив у завершальну стадію (Устав 1522). Підсумком оформлення станових прав укр. шляхти стало прийняття Статутів Великого князівства Литовського та проведення земських реформ (1564—66). На час Люблінської унії 1569 шляхта ВКЛ (у т. ч. й укр.) в своїх осн. правах фактично зрівнялася із привілейованими станами Польщі. Літ.: Леонтович Ф.И. Бояре и служилые люди в Литовско-Русском государстве. «Журнал Министерства юстиции», 1907, № 5; Лаппо И. К истории сословного строя Великого княжества Литовского. Конные мещане витебские в XVI ст. В кн.: Сборник статей, посвященных В.О.Ключевскому. М., 1909; Юргинис Ю.М. Бояре и шляхта в Литовском государстве. В кн.: Восточная Европа в древности и средневековье. М., 1978; Грицкевич А.П. Формирование феодального сословия в Великом княжестве Литовском и его правовые основы (XV—XVI вв.). В кн.: Первый Литовский статут: Материалы республиканской научной конференции, посвященной 450-летию Первого статута. Вильнюс, 1982; Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). К., 1993. А.О. Гурбик.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «БОЯРИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
