Новітній етап діяльності вітчизн. дипломатичної служби фактично розпочався уже тоді, коли ВР УРСР ухвалила Декларацію про державний суверені-
тет України 1990. У декларації зазначалося, що Україна «як суб’єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій». Ін. визначальним документом для укр. дипломатичної служби стала постанова ВР УРСР від 25 груд. 1990 «Про реалізацію Декларації про державний суверенітет України в сфері зовнішніх зносин», яка передбачала налагодження дипломатичних зносин з ін. д-вами, гарантування участі України в заг.європ. процесі й європ. структурах і підготовку проектів законів, що мають регулювати зовн.-політ. зносини України. Однак лише після прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серп. 1991 процес визначення пріоритетів зовн. політики д-ви, утвердження її самостійної дипломатичної служби та розвитку двосторонніх і багатосторонніх відносин набув системного й послідовного характеру. Міжнар. визнання України як незалежної д-ви й повноцінного суб’єкта міжнар. відносин розпочалося відразу після референдуму всеукраїнського 1 грудня 1991, який проводився на підтвердження Акта проголошення незалежності України. Першими, 2 груд. 1991, незалежність України визнали Польща і Канада. До завершення 1991 Україну визнали ще 66 держав світу. На початок 2004 в Україні акредитовані посли більше 120 держав. Одночасно з процесом інтенсивного розширення міжнар. контактів Україна активно створює нац. правову базу зовн.-політ. діяльності. На сьогодні ця діяльність регулюється насамперед Конституцією України 1996, Основними напрямами зовнішньої політики України від 2 лип. 1993, низкою законів України та указів Президента України. Одним із перших вагомих зовн.-політичних кроків України, який став значним внеском у зміцнення глобальної безпеки, була відмова України від ядерної зброї, успадкованої нею від СРСР (див. Договір про нерозповсюдження ядерної зброї). 2000 Україна
387 ДИПЛОМАТИЧНА
388 ДИПЛОМАТИЧНА
втретє була обрана (терміном на два роки) непостійним членом Ради безпеки Організації Об’єднаних Націй. За роки незалежності Україна стала учасником понад 100 міжнар. орг-цій, чл. глобальної антитерористичної коаліції. Україна — активний учасник миротворчих операцій Організації Об’єднаних Націй, контрибутор глобальної і регіональної безпеки. Вона визнана стратегічним та особливим партнером Європейського Союзу і НАТО, є стороною бл. 4 тис. міжнар.-правових документів, має розгалужену мережу дипломатичних та консульських установ. Згідно зі ст. 106 Конституції України кер-во зовн.-політ. діяльністю д-ви здійснює Президент України, який представляє країну на міжнар. зустрічах, веде переговори та укладає міжнар. договори України, приймає рішення про визнання іноз. д-в, призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в ін. д-вах і при міжнар. орг-ціях, приймає вірчі та відкличні грамоти дипломатичних представників іноз. д-в. Згідно з Указом Президента України «Про Положення про Міністерство закордонних справ України» від 3 квіт. 1999 центр. органом виконавчої влади України, який забезпечує відповідно до наданих йому повноважень проведення зовн. політики д-ви й координацію діяльності у сфері зовн. зносин, є МЗС України. Осн. завданнями МЗС є забезпечення нац. інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з чл. міжнар. співтовариства, сприяння забезпеченню стабільності міжнар. становища України, піднесенню її міжнар. авторитету, поширенню у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера, створення сприятливих зовн. умов для зміцнення незалежності, держ. суверенітету, екон. самостійності та збереження територіальної цілісності України, захист прав та інтересів громадян і юрид. осіб України за кордоном, сприяння розвиткові зв’язків із українською діаспорою. Після прийняття Декларації про держ. суверенітет МЗС України очолювали: А.Зленко (27 лип.
1990 — 25 серп. 1994), Г.Удовенко (25 серп. 1994 — 17 квіт. 1998), Б.Тарасюк (17 квіт. 1998 — 29 верес. 2000), А.Зленко (2 жовт. 2000 — 2 верес. 2003), К.Грищенко (2 верес. 2003 — 4 лют. 2005). Від 4 лют. 2005 МЗС України очолює Б.Тарасюк. Велика увага в МЗС приділяється підготовці нової генерації укр. дипломатів. Серед ключових вищих учбових закладів для дипломатичної служби вагому роль відіграють Дипломатична акад. при МЗС України, Ін-т міжнар. відносин Київ. ун-ту, Львів. ун-т, Нац. юрид. акад. ім. Ярослава Мудрого. Літ.: Гуменюк Б.І. Основи дипломатичної та консульської служби. К., 1998; Україна на міжнародній арені: Збірник документів і матеріалів 1991— 1995 рр., кн. 1—2. К., 1998; Руденко Г.М. Україна дипломатична. К., 1999; Міжнародні відносини та зовнішня політика. 1980—2000 роки. К., 2001; Нариси з історії дипломатії України. К., 2001. А.М. Зленко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДИПЛОМАТИЧНА СЛУЖБА УКРАЇНИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
