Унаслідок переорієнтації суспільства на екологічні цінності — здоровий спосіб життя, збереження незайманої природи, оптимізацію штучних ценозів, коеволюцію суспільства й біосфери — формується новітня стратегія ставлення людини до природи, котру можна назвати екотелеологічною життєдіяльністю. В літературі досить часто використовується споріднений термін — "екофільність", яким позначають любов до природи, намагання жити в гармонії з нею. Екотелеологічність поглиблює це поняття, звертаючи увагу на досягнення рівноваги, гармонії з довкіллям як "мету" ("телеос") життєдіяльності людини. Справедливість такої оцінки новітніх тенденцій у природокористуванні підтверджується прикладами з багатьох сфер людського життя. Передусім це стосується специфічного аспекту взаємодії науки і практики, втіленого у біоніці — науці, що вивчає особливості структури та функції біосистем (організмів, екосистем) з метою створення певних технічних пристроїв (приладів, механізмів), технологій та виробничих циклів. Йдеться, таким чином, про осягнення принципів та механізмів функціонування біосистем та процесів з метою створення засобами техніки їхніх своєрідних аналогів та моделей. Всім добре відомі виняткові можливості органів чуття багатьох тварин — їхня висока чутливість, надійність і точність у "роботі", високий коефіцієнт корисної дії, мініатюрність та компактність, ємність, здатність нагромаджувати та переробляти інформацію. Засоби та принципи, за якими досягаються подібні результати, якраз і стали зразком для інженерного пошуку. І хоча нині ще важко говорити про вичерпання природних зразків для конструювання приладів та машин, все ж наслідки вражаючі; особливо це стосується радіолокаційних пристроїв, обчислювальних систем, термодатчиків та багатьох інших винаходів. Водночас пізнання закономірностей функціонування екосистем стало моделлю для конструювання таких відомих об'єктів, як космічні кораблі та станції, зимівники полярників, глибоководні поселення, включаючи проекти XX ст. — штучні аналоги біосфери — моделі "Біосфера-1" і "Біосфера-2". Ще виразніше екологізація життєдіяльності виявляється в такій сфері, як біотехнологія. Використання живих організмів, продуктів біогенного походження, біологічних та екологічних процесів та явищ — засаднича умова людського буття, однак у нинішній час вона набуває особливих вимірів. Поряд із традиційними виноробством, броварством, сироварінням, приготуванням хліба та іншими класичними технологіями, в яких застосовуються мікроорганізми, нині вони використовуються і в багатьох інших сферах: при біологічній очистці стічних вод, приготуванні медичних препаратів, отриманні різноманітних біологічних препаратів, домішок та стимуляторів росту (білкових, амінокислотних, вітамінних тощо). Біотехнології дають змогу мати достатню кількість таких незамінимих у медицині ліків, як інсулін, інтерферон, гормони росту тощо. У цій і подібній ситуації слід мати на увазі, однак, не лише виробничі, а й соціальні та морально-етичні проблеми. Такі екологізовані галузі життєдіяльності, як генетична інженерія, біотехнологія, селекція, зоотехнія і рослинництво та ін., безпосередньо засвідчують як можливості, так і напрямки конструювання навколишнього світу, свого довкілля, згідно з існуючими потребами та здатностями. Зазначені потенції, котрі уможливлюють практично будь-яке втручання в екосистеми, можуть бути прикладені з найрізноманітнішою метою, залежно від політичних, етичних, економічних та інших чинників. Можна вишукувати засоби подолання голоду чи лікування хвороб, але ж має місце й протилежна тенденція, зокрема, пов'язана з нагромадженням зброї масового знищення (біологічної, геологічної, екологічної та космічної природи), цілеспрямованою трансформацією екосистем на шкоду людям (екологічні війни — В'єтнам, Афганістан, Чечня і т. п.). Тому тут з'являються проблеми морально-етичного статусу вченого та практика, відповідальності за втручання у природні процеси. М. І. Вавілов, видатний генетик і селекціонер, якось зауважив, що селекція — це еволюція, спрямована людиною. Продовжуючи цю думку, можна зазначити, що екотелеологічна життєдіяльність (біотехнологія, генетична інженерія, євгеніка, генна терапія тощо) — це антропогенна самоорганізація біосфери, конструювання її сучасного вигляду під зверхництвом людини. Подібно до селекції, така діяльність відбувається здебільшого стихійним шляхом, хоча останнім часом, особливо після формулювання концепції ноосфери, стають зрозумілими вагомість і начала свідомого, цілеспрямованого. При цьому людина бере на себе одну з головних еколого-еволюційних функцій, а саме: продуцента нових форм, головного джерела їх виникнення. Саме тому людина абсолютно чітко повинна розуміти як міру власних можливостей і меж своєї життєконструкторської діяльності, так і міру відповідальності за свої вчинки й контролю над вчиненим. Незаперечним висновком нині є те, що експерименти на терені генетичної інженерії чи конструювання нових екосистем (навіть шляхом інтродукції чи акліматизації існуючих форм) не повинні розглядатися як суто наукове чи технічне діяння, а обов'язково — і крізь призму можливих соціальних та природних наслідків їх. У цьому плані вирішального значення набувають архетипи та епістеми мислення та поведінки, світоглядна зрілість суспільства, стиль мислення у самому науковому співтоваристві, політико-економічні реалії тощо. Зрозуміло, що суспільство має бути гуманістично орієнтованим, для того щоб застосовувані ним заходи щодо формо- та екотворення слугували людям, та інформативно зрілим — для належної оцінки можливостей наслідків такого експериментування.
Цілком можливим є висновок, що (як і у випадку з деякими іншими досягненнями людської думки) людство зарано дістало змогу конструювати біосистеми (форми організмів, типи екосистем) в досить значних діапазонах, оскільки розбіжність у політичних, конфесійних, світоглядних, економічних та інших сутнісних параметрах окремих спільнот є такою, що уможливлюється практично будь-яке ціннісне ставлення до таких здобутків і їх використання — від благодійницького до мілітарного. До того ж відомо, що біосистєми за мільярди років еволюції набули такого височенного ступеня внутрішньої скоординованості та взаємозалежності, що людські знання ще не в змозі дати прогноз достовірного розвитку таких систем. Ч. Дарвін у "Походженні видів" (1859) для обгрунтування чинності природного добору використав аналогію його з діяльністю людини щодо виведення порід собак та голубів — добору штучного, чим блискуче довів можливість і евристичність порівняння природної еволюції зі змінами у природі, які здійснюються під безпосереднім спрямовуючим впливом людини. У випадку з конструюванням біосистем (організмів, екосистем) перед вченими і практиками постають класичні еколого-еволюційні цілі: отримання нової спадкової структури, нової комбінації генів, експресія діючих генів, тобто спадкові трансформації, а також налагодження взаємодії між формами, регуляція потоків речовини та енергії, випробування нових форм на життєвість та виживання тощо, тобто явища екологічні. У дикій природі оцінювачем і бракувальником невдалих форм, так само як творцем нових, є боротьба за існування та природний добір: саме в їх процесі відбувається системна диференціація біосистем, елімінація одних і розмноження інших. Людина, конструюючи нові форми, практично виводить їх "оцінку" за межі апробованих еволюційних та екологічних механізмів, покладаючись на інші чинники — практичну потребу, науковий інтерес, спеціальне завдання військових тощо. Але як поведуть себе сконструйовані системи в умовах, коли спроможностей та потенцій людини виявиться замало для контролю над новими формами? Сумна практика наших днів не залишає місця для оптимістичного висновку: дія отриманих штучним шляхом біосистем може становити загрозу для сукупного людства. Не випадково у зв'язку з цим згадують вірус СНІДу — набутого імунодефіциту, оскільки вельми обгрунтованими є погляди на цей патоген як сконструйований у військових лабораторіях. Принаймні, вчені-генетики нині це спроможні зробити. Вийшовши з-під контролю, він став смертельною загрозою для людства. Екологізація виробництва, таким чином, багатовимірна й неоднозначна. Керуючися високими гуманістичними міркуваннями, орієнтуючи на природність людської життєдіяльності, вона має і позитивні, і негативні наслідки. Позитивним є, безумовно, економія ресурсів, зменшення забруднення довкілля та ін.; негативні наслідки нерідко пов'язані з тим, що природні об'єкти та процеси, котрі використовуються як засіб екологізації, можуть повертатися до людини несподіваними загрозами. Тому тактика і стратегія екологізації виробництва мають враховувати весь комплекс обставин: знання, мораль, цінності, потреби, ідеали розвитку та ін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Екотелеологічна життєдіяльність» з дисципліни «Екологічна культура»
