Транскрипція (від лат. transcriptio - переписування) спеціальний спосіб запису мовлення в повній відповідності з його звучанням. Фонетичний алфавіт - система букв разом із додатковими знаками, які використовуються для фонетичного запису живого мовлення. В українському мовознавстві з цією метою вживаються літери української абетки, а також деякі додаткові позначення. Використання такого алфавіту створює можливість якомога повнішої фіксації характерних рис української літературної вимови. Зокрема вживаються такі знаки:
[еи], [ие], [оу] – позначення голосних [е], [и], [о] в деяких ненаголошених позиціях;
[́у]>[́ї] – позначення нескладових звуків, які з’являються в певних позиціях на місці приголосних [в], [j];
[н'], [с'], [л'] – скісна риска вгорі праворуч вказує на м’якість приголосних;
[б’], [ж’], [к’] – апостроф угорі праворуч вказує на пом’якшення приголосних;
[н:], [с:], [ж:] – двокрапка вказує на довготу приголосного;
[дж], [§] - спеціальні комбіновані знаки (лігатури) для позначення складних звуків [дж], [дз];
[j] - позначення приголосного [й], яке використовується з метою уникнення двозначності надбуквеного знака;
[́а] – риска вгорі над буквою, нахилена праворуч, є знаком головного словесного наголосу;
[а’] – риска вгорі над буквою, нахилена ліворуч, – знак побічного наголосу.
/ – позначення паузи у межах фрази.
// – позначення міжфразової паузи.
У фонетичній транскрипції відсутні розділові знаки; усі без винятку слова пишуться з малої літери; увесь фонетичний запис береться у квадратні дужки.
Українська мова. Граматика української мови, енциклопедія мови.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Фонетична транскрипція» з дисципліни «Фонетика»
0
ВКонтакте есть решебники
