ГАЙДАМАЦЬКИЙ РУХ — явище сусп. життя, зумовлене соціальними, реліг. та нац. реалія-
ми України 18 ст., насамперед ускладненням внутр.-політ. ситуації в правобереж. ч. Гетьманщини після її підпорядкування Речі Посполитій. Руйнування нац. держ. інституцій, витворених правобереж. козацтвом у ході нац.-визвол. боротьби 2-ї пол. 17 — поч. 18 ст.; політ. анархія, госп. розорення краю та відповідні зміни в соціальній структурі нас. в поєднанні з конфесійними проблемами, які накопичувалися, створювали в регіоні сприятливий ґрунт для соціального та нац. протистояння. Перша згадка про гайдамаків у джерелах датується 1715, хоча, за твердженням В.Антоновича, гайдамацькі загони почали діяти на Волині вже 1708. Кількість їх збільшувалася настільки швидкими темпами, що для боротьби з гайдамаками польський уряд змушений був використовувати підрозділи регулярної армії. Зародившись на Правобереж. Подніпров’ї, рух поширився на ін. регіони укр. земель (Галичину, Лівобережну Україну, Слобідську Україну). Притаманний йому перманентний характер та партизан. тактика боротьби сковували військ.-політ. апарат Речі Посполитої, розхитували її госп. систему. Центром формування гайдамацьких загонів стало степове Запорожжя. Соціальну основу руху становило селянство. Активну участь у гайдамаччині брали також представники ін. верств і прошар-
ків — ремісники і міщани, ч. дрібної шляхти, чернецтво правосл. монастирів. Рух підтримувався окремими поміщиками та правосл. духовенством. Досить вагомою (особливо на першому етапі) виявилася участь злюмпенізованих елементів, що надавало рухові розбійницького забарвлення. Активно діючою силою, яка ввела гайдамаччину в русло організаційно спрямованої боротьби за віру православну (див. Православ’я) та повернення до соціальних завоювань доби національної революції 1648—1676, стало запороз. козацтво. Його роль особливо зросла після 1734 — часу відновлення Нової Січі. Саме цього року спалахнуло і велике гайдамацьке повстання, полум’я якого швидко охопило майже всю Правобережну Україну, перекинулося на Галичину і ч. Лівобережжя. Приводом для нар. виступу послужило введення в Польщу рос. військ для підтримки вигідної для Рос. д-ви кандидатури Августа III Саксонського на польс. королів. престол, що за часом збіглося із закінченням пільгових термінів на теренах Брацлавщини, а відповідно — посиленням визисків з місц. нас. Повстання під проводом Верлана, Скорича, Гриви, Медвідя, Моторного та ін. відзначалося порівняною масштабністю та організованістю. Воно знаменувало перехід Г.р. на вищий щабель — від розрізнених дій невеликих ватаг, що обмежувалися нападами на місц. дрібних шляхтичів і орендарів, до акцій більш заг., здійснюваних силами великих загонів. Придушене рос. і польс. військами повстання перейшло в безперервну збройну боротьбу невеликих, але мобільних загонів (ватаги Г.Голого, Одимченка, Заїки, М.Сухого та ін.). Новий значний спалах гайдамаччини спостерігався 1750. Підтримані місц. нас., повстанці захопили декілька міст на тер. Правобереж. України, перейшли на лівий берег Прип’яті (прит. Дніпра). Від 1759 спостерігалася активізація дій гайдамаків на Слобожанщині. Органічний зв’язок із розвитком гайдамацького руху мала Коліївщина 1768 — якісно новий вияв нац.-визвол. змагань українців у 18 ст.
21 ГАЙДАР
Гайдамацький табір. Мал. худож. Ю. Коссака, гравюра «І.К.», 1874. Гайдамака. Мал. худож. І. Рєпіна, 1899.
Г.р. у Правобереж. Україні виходив за межі внутріпольс. проблеми. Досить швидко він став важливим зовн. фактором, що впливав на розвиток міждерж. стосунків Османської імперії, Російської імперії, Австрії, Пруссії. В коловорот нац.-визвол. боротьби в Україні були втягнені представники ін. етносів. Виступи гайдамаків викликали співчуття і підтримку в нас. сусідніх слов’ян. країн. За своїми типологічними рисами, формами і методами Г.р. мав багато спільного з аналогічними виявами боротьби ін. європ. народів. Спорадичні виступи дрібних гайдамацьких ватаг проходили до кін. 18 ст. Його відгомін відчувався 1770—71, 1774—75 у Слобідській і Лівобереж. Україні, подіях 1789 на Волині (див. Волинська тривога 1789), у виступі У.Кармалюка, у визвол. змаганнях поч. 20 ст. Гайдамаки оспівані в численних піснях та думах, опоетизовані Т.Шевченком. Їхні керівники стали героями літ. та мистецьких творів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГАЙДАМАЦЬКИЙ РУХ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
