ГРАМОТИ, правничі акти. Грамотами (від грец. гсЬммб (гсЬммбфпт) — лист, послання) в Київській Русі, Великому князівстві Литовському, Речі Посполитій називали офіц. письмові документи, в яких фіксувалися майнові та ін. права, привілеї й обов’язки окремих осіб і громад (див. Акти історичні). Поділялися за змістом на договірні, уставні, підтверджувальні, судні. Як правило, мали преамбулу, де викладалися мотиви складання грамоти, осн. ч., яка містила безпосередній зміст документа, і закінчення, де перелічувалися кари за порушення наказу, наводилася дата складання документа. Від 10 ст. актова писемність на Русі була досить поширена. Акти писалися на бересті, на дошках, лубі, пергаменті, від 14— 15 ст. — на папері. Найдавнішою з відомих є Г. вел. кн. київ. Володимира Святославича київ. церкві Богородиці (див. Десятинна церква) на володіння землею (згадується в літописі під 996). Оригіналів Г. збереглося небагато. Серед них — жалувана Г. вел. кн. київ. Мстислава Великого (бл. 1130). З Г., писаних на Волині в 13 ст., три збереглося в тексті ГалицькоВолинського літопису. Дві з них — це Г. волин. кн. Володимира Васильковича, написані 1288 перед його смертю (10 груд. 1288) і внесені в Любецьку редакцію літопису бл. 1289. Перша — акт передачі д-ви (заповіт) двоюрідному братові Мстиславу Даниловичу. Друга — акт надання Володимиром своїй дружині Ользі у володіння м. Добриня, сіл Городло (нині м. Хородло, Польща), Садове (нині городище поблизу с. Гордовина Луцького р-ну), Солине та монастиря св. Апостолів із с. Березовичі (нині село Володимир-Волинського р-ну). Третя волинська Г. 13 ст. — це Г. Мстислава Даниловича, якою він наклав «ловчу» (особливий податок) на берестян за їхню прихильність до Юрія Львовича під час захоплення ним Берестя. Написана вона бл. 1289 (внесена до літопису, ймовірно, 1302 або 1303). За 14 ст. збереглися оригі-
нали Г. кн. Льва Даниловича, вел. кн. литов. Ольгерда. Велику групу становлять Г., що іменуються «державні листи», якими великі князі литов. жалували ті чи ін. права на землеволодіння, увільнення від сплати податків, відкриття ярмарків, торгів. Перші з цих Г. написані лат. мовою. Г. 15—16 ст. писалися переважно рус. (укр., білорус.) мовою, 17— 18 ст. — польс. мовою зі значними домішками лат. і нім. слів або цілих речень. Тогочасні Г. засвідчують права міст, сіл, братств, цехів, окремих осіб, є правовими актами держ. й приватної купівлі-продажу маєтностей, документами про заснування населених пунктів, окреслення їхніх меж тощо. Літ.: Розов В. Українські грамоти, т. 1. XIV в. і перша половина XV в. К., 1928; Люблинская А.Д. Источниковедение истории средних веков. Л., 1955; Тихомиров М.Н. Источниковедение истории СССР, вып. 1. М., 1962; Дашкевич Я. Грамота Федора Дмитровича 1062 року (Нарис з української дипломатики). «Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління Української РСР», 1962, № 4; Його ж. Дослідження автентичності документів в судовій практиці другої половини XVII ст. (Нарис з української дипломатики). «Архіви України», 1968, № 1; Його ж. Стан та завдання української дипломатики. В кн.: Третя республіканська наукова конференція з архівознавства та інших спеціальних історичних дисциплін. Друга секція. Спеціальні історичні дисципліни. К., 1968; Каталог колекції документів Київської археографічної комісії, 1369—1899. К., 1971; Каталог пергаментних документів Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові. 1233—1799. К., 1972. І.Л. Бутич.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГРАМОТИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
