ІГУМЕН (від грец. Ѕгпэменпт — який веде, йде попереду) — 1) сан ченця, наступний після ієродиякона та ієромонаха; 2) у правосл. церкві (див. Православ’я) настоятель монастиря, голова Духовного собору («собору старців») — керівничого органу у великих чол. монастирях. (У жін. монастирях — ігуменя.) Як правило, І. призначалися чи обиралися на рік (як на Афоні), або й пожиттєво з найавторитетніших членів братії. І. керує всіма сферами діяльності монастиря: забезпечує організацію богослужінь і чернечого послуху; здійснює контроль над дотриманням норм монастирського статуту, вирішує екон. та кадрові питання, забезпечує збереження монастирських звичаїв і традицій тощо. У давнину «ігуменом», на відміну від настоятеля монастирів 1—2 класів (архімандрит), називали настоятеля будь-якого ін. монастиря. І. при богослужіннях одягався у звичайну чернечу мантію та набедренник, а архімандрит — у мантію із «скрижалями», мав наперсний хрест, палицю й митру. Первісно І. призначали засновники монастирів (св. Антоній Печерський поставив першим ігуменом Києво-Печерського монастиря (див. КиєвоПечерська лавра) св. Варлаама), пізніше їх обирала монастирська братія (у катол. церкві — капитула), передаючи право на затвердження засновникові монастиря або єпископові
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ІГУМЕН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
