КОЛЧАК Олександр Васильович (16(04).11.1874—07.02.1920) — рос. військ. і держ. діяч, адмірал (1918), дослідник. Н. в с. Александровське С.-Петерб. пов. С.Петерб. губ. в сім’ї офіцера мор. артилерії, який працював на Обухівському сталеливарному з-ді поблизу Санкт-Петербурга. Батько походив із дворян Херсонської губернії (за ін. даними — з Одеси), мати — уродженка Одеси. 1888—94 навчався в Мор. кадетському корпусі в Санкт-Петербурзі, по закінченні якого вийшов служити на флот. 1900— 04 — у північно-полярній експедиції з дослідження пн. морів. Учасник російсько-японської війни 1904—1905. Під час оборони м. Порт-Артур (нині м. Луйшунь, Китай) потрапив у япон. полон; за відвагу нагороджений золотою шаблею з написом «За хоробрість». 1904 одружився з Софією Омировою (1876—1956), уродженкою м. Кам’янець-Подільськ (нині м. Кам’янець-Подільський). 1906 дослідницькі старання К. були оцінені Великою золотою Костянтинівською медаллю. Після утворення Мор. генштабу (1906) К. — нач. спочатку стат. від., потім — від. з розробки стратегічних ідей захисту Балт. моря; займався розробкою планів відродження мор. потенціалу Росії та буд-вом човнів. Лауреат двох премій Петерб. АН (1902, 1908). 1908—11 був в експедиціях з дослідження морів Арктики і Далекого Сх. За значні наук. відкриття його ім’ям названо один з островів Пн. Льодовитого океану — у пн.-сх. ч. Карського м. в Пясінській затоці (з кін. 1930-х — о-в С.Расторгуєва). Дійсний чл. Імператорського геогр. т-ва. 1911—12 — нач. оперативного від. по Балт. флоту Мор. генштабу. З 1912 — пом. командуючого Балт. флотом ад-
мірала М.Ессена з оперативного планування мор. операцій. Учасник Першої світової війни. За успішні дії Балт. флоту в Ризькій зат. нагороджений орденом св. Георгія 4-го ст. 28 черв. 1916 призначений командуючим Чорномор. флотом з підвищенням до віце-адмірала. У перший день прибуття до Севастополя одразу вийшов у море і дав бій кораблям противника. З листоп. 1916 по черв. 1917 за наказом К. поблизу Босфорських укріплень Туреччини було поставлено більше 5 тис. мін, на яких підірвалося 6 ворожих підводних човнів. Активними і вмілими заходами, широко застосовуючи мінування та чергування рос. підводних човнів, фактично звів до мінімуму свободу дій ворожого флоту на Чорному м. Лютневу революцію 1917 у Росії і падіння монархії сприйняв як можливість довести I світ. війну до переможного кінця. Тривалий час завдяки особистому авторитетові К. вдавалося підтримувати дисципліну, стримувати розклад та анархію на флоті. Шукаючи шляхів підвищення боєздатності флоту, у квіт. 1917 відбув до Петрограда (нині м. Санкт-Петербург), де просив урядові кола підтримати жорсткі і рішучі заходи для наведення порядку у війську. Після наказу Севастопольської ради депутатів флоту, армії і робітн. мор. частин від 6 черв. 1917 про роззброєння офіцерів він демонстративно викинув у море золоту шаблю, отриману за оборону Порт-Артура. (Пізніше матроси дістали шаблю з дна моря і повернули власнику.) Очікуючи вирішення питання про свою долю, у черв.—лип. 1917 перебував у розпорядженні уряду в Петрограді. У серп. 1917 через Норвегію і Англію відбув до США, де знайомився з функціонуванням амер. військ.-мор. флоту. У груд. 1917 на особисте прохання прийнятий на брит. військ. службу, проте до місця призначення (на Месопотамський фронт на Бл. Сході) не дістався. Засудив Брестський мирний договір РСФРР з державами Четверного союзу 3 березня 1918. У 1-й пол. 1918 у Пекіні і Харбіні (обидва міста в Китаї) К. займався об’єднанням рос. анти-
більшовицьких військ на Далекому Сході. З метою включитися в боротьбу з рад. владою вирішив приєднатися до Добровольчої армії. По дорозі на пд. Росії 13 жовт. прибув до Омська (нині місто в РФ), де 4 листоп. призначений військ. і мор. міністром Тимчасового всерос. уряду (Директорії). 18 листоп. 1918 указом Ради міністрів Директорії отримав диктаторські повноваження та чин адмірала, іменуючись «Верховний правитель Росії і Верховний головнокомандуючий усіма сухопутними і морськими збройними силами Росії». Режим Колчака сягнув апогею в 1-й пол. 1919, коли білі армії (бл. 150—170 тис. осіб) захопили Перм та підійшли до Самари (нині міста в РФ) і Казані (нині столиця Татарстану, РФ). Як верховний лідер Білого руху (див. також Білий рух в Україні) навесні—влітку 1919 був визнаний Є.Міллером, М.Юденичем та А.Денікіним. 24(11) черв. 1919 призначив А.Денікіна своїм заст. як Верховного головнокомандуючого. У сфері внутр. політики відновив вільну торгівлю та законодавство Тимчасового уряду. Аграрна політика спрямовувалася на створення міцних приватновласницьких сел. госп-в. У пром. політиці намагався відновити пром. вир-во, підвищити продуктивність праці, знайти консенсус між «працею і капіталом»; водночас заборонив страйки, обмежив право профспілок втручатися у вир-во. Принципово дотримувався ідеї вірності союзникам Росії по Антанті. В укр. питанні з метою координації дій антибільшовицьких військ у верес. 1919 радив А.Денікіну встановити з С.Петлюрою демаркаційну лінію і налагодити «локальну співпрацю, не визначаючи наперед майбутню будову Росії». Вирішення найважливіших загальнодерж. питань відкладав до скликання нових установчих («національних») зборів, котрі мали бути скликані після перемоги над більшовиками. Агонія режиму К. розпочалася восени 1919, коли білі залишили Урал. 12 листоп. К. залишив Омськ і вирушив на схід. 4 січ. 1920 передав А.Денікіну як
465 КОЛЧАК
О.В. Колчак.
466 КОЛЬ
Верховному правителю цивільну владу. 15 січ. заарештований в Іркутську (нині місто в РФ). Розстріляний без суду Іркутським військ.-революц. к-том на р. Ушаківка (прит. Ангари). 21 листоп. 1999 на місці розстрілу встановлено пам’ятний хрест. Тв.: Наблюдения над поверхностными температурами и удельными весами морской воды, произведенные на крейсерах «Рюрик» и «Крейсер» с мая 1897 г. по март 1898 г. «Записки по гидрографии, издаваемые Главным гидрографическим управлением» (СПб.), 1899, вып. 20; Отчет лейтенанта А.В. Колчака о гидрологических работах, произведенных в навигации 1900 года. «Известия Императорской Академии наук» (СПб.), 1901, ноябрь, т. 15, № 4; Предварительный отчет начальника экспедиции на землю Беннетт для оказания помощи барону Толлю. «Известия Императорской Академии наук» (СПб), 1904, т. 20, № 5; Последняя экспедиция на остров Беннетта, снаряженная Академией Наук для поисков барона Толля. «Известия Императорского русского географического общества» (СПб.), 1906, т. 12, вып. 2—3; Лед Карского и Сибирского морей. «Записки Императорской Академии наук. По физико-математическому отделению» (СПб.), 1909, т. 24. Серия 8, № 1. Літ.: Иоффе Г.З. Колчаковская авантюра и ее крах. М., 1983; Филатьев Д.В. Катастрофа Белого движения в Сибири 1918—1922. Впечатления очевидца. Париж, 1985; Колчак Александр Васильевич — последние дни жизни. Барнаул, 1991; Адмирал А.В. Колчак. «Сообщение в Офицерском союзе Черноморского флота и Собрании делегатов армии, флота и рабочих в Севастополе. «Звезда», 1994, № 4; Плотников И.Ф. Александр Васильевич Колчак: исследователь, адмирал, Верховный правитель России. М., 2002; Верховный правитель России: Документы и материалы следственного дела адмирала А.В.Колчака. М., 2003; Процесс над колчаковскими министрами. Май 1920. М., 2003; Кузнецов Н.А. Адмирал А.В.Колчак. В кн.: Исторические портреты. М., 2004; Савченко Г. Український рух у гарнізонах російської армії Кримського півострова у 1917 р. В кн.: Крим в історичних реаліях України. К., 2004. В.О. Крупина.
О. Кольберг.
мисль, Польща). Н. в м. Бремен (Німеччина), навч. в Геттінгенському, Гейдельберзькому та Мюнхенському ун-тах. Згодом переселився до Курляндії (нині пд.-зх. ч. Латвії) і здійснював звідти подорожі до Ліфляндії (нині пн. ч. Латвії та пд. ч. Естонії) і пд. р-нів Російської імперії. Повернувшись наприкінці 1830-х рр. до Німеччини, К. опублікував низку праць — «Ескізні картинки Петербурга», «Подорожі всередину Росії та Польщі», дві шеститомні праці під назвою «Подорож у Південну Росію», де є окремі томи «Україна. Малоросія» та «Буковина, Галичина, Краків і Моравія», в яких умістив багато відомостей про природні умови, економіку, історію та к-ру України, підкреслюючи етнічну єдність укр. народу Наддніпрянської України, Галичини, Буковини та Закарпатської України. Це К. належать пророчі слова, що «колись велетенське тіло Російської імперії розпадеться, й Україна стане знову вільною і незалежною державою.., коли не нині, то завтра з’явиться будівничий, що збудує з тих матеріалів велику і незалежну Українську Державу!». Літ.: Січинський В. Чужинці про Україну: Вибір з описів подорожей по Україні та інших писань чужинців про Україну за десять століть. К., 1992. І.М. Кулинич.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОЛЧАК» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
