НАВЧАЛЬНІ ОКРУГИ, учбові округи — адм.-тер. відомчі одиниці Російської імперії (з 1917 — Росії) 1803—1919, у межах яких здійснювалося місц. управління навч. закладами мін-ва нар. освіти. Запроваджувалися згідно з «Предварительными правилами народного просвещения» 1803 внаслідок перебирання д-вою кер-ва й контролю за освіт. галуззю. В основу було покладено модель навчальної реформи, що її здійснила Річ Посполита в 1780-х рр. Згідно з «Правилами», засновувалося 6 Н.о. за кількістю існуючих та тих, що мали відкритися найближчим часом ун-тів: Московський, Петербурзький, Дерптський, Віленський, Казанський, Харківський; дещо пізніше — Білоруський (1829), Одеський (1830), Київський (1832), Варшавський (1839), Закавказький (1848), Ризький (створений на основі Дерптського 1893 й переведений 1886 до Риги), Оренбурзький (1874), Західносибірський (1885). Спочатку поділ губерній між округами здійснювався незалежно від етнічних, соціальних, істор. чи регіональних особливостей і визначався близькістю унту чи ін. вищого навч. закладу. Внаслідок польського повстання 1830—1831 принцип включення губерній не раз змінювався й визначався як попередніми принципами, так й імперськими політико-адм. завданнями, серед яких головним ставало поєднання в одному навч. окрузі більш інтегрованих і менш інтегрованих у складі імперії територій. З 1804 адміністративно-методичним центром навч. округу був ун-т, який здійснював кер-во і нагляд за всіма навч. закладами округу — г-зіями, повітовими і парафіяльними уч-щами, а також приватними навч. закладами (чо-
ловічими й жіночими пансіонами), та домашніми вчителями, що перебували у віданні мін-ва нар. освіти. Відповідно до статуту навч. закладів, підвідомчих ун-там від 5 листопада 1804, попечитель ун-ту був одночасно попечителем округу та входив до гол. правління уч-щ мін-ва нар. освіти. Управління здійснювалося училищним к-том, який очолював попечитель округу. У тих навч. округах, що не мали ун-тів, г-зії підпорядковувалися безпосередньо попечителеві. Відповідно до положення від 25 червня 1835 здійснювалося реформування управління освітою. Ун-ти усувалися від науково-методичного й кадрового забезпечення навч. закладів округу. Кер-во переходило безпосередньо до попечителя, держ. чиновника 4-го класу, кандидатуру якого на посаду схвалював імператор та який зобов’язаний був перебувати в містах, де знаходилася його канцелярія, і безпосередньо наглядати за навч. закладами й особливо — за ун-тами та організовувати навчально-методичне забезпечення. Нижчі навч. заклади підпорядковувалися місц. директорам г-зій. Попечитель здійснював адміністративно-госп. кер-во всіма питаннями навч. закладів округу, зокрема визначав місця їхнього розташування та час заснування, кадрове й фінансове забезпечення. Крім рос. навч. закладів, у відання попечителя округу передавалися польс., єврейс., нім., чеські та ін. нац. школи, що діяли на території округу. Щодо навч. питань попечитель округу міг ухвалювати рішення, попередньо обговорюючи його з радою — дорадчим органом, що утворювався при ньому в складі помічника ректора ун-ту, інспектора казенних уч-щ й одного чи двох директорів г-зій, а також повинен був радитися з університетською радою. За положенням від 20 березня 1860 ради створювалися при попечителеві округу. До них на правах постійних членів входили: помічник попечителя, ректор унту, інспектор казенних уч-щ, 2 декани ф-тів і 6 професорів унту, котрих обирала університетська рада на 2-річний термін за різними спеціальностями. Очо-
лював раду попечитель, він же головував на засіданнях, схвалював її рішення, а також звіти мінву нар. освіти про діяльність округу. Крім навчальних, рада вирішувала адміністративно-господарські питання, а попечитель мав право укладати різні контракти на підряди і доставки у своєму окрузі на суму до 10 тис. рублів. Ухвала попечителя округу набувала чинності після схвалення попечительською радою, а в разі непорозуміння питання передавалося на розгляд міністра нар. освіти. Межі владних повноважень попечителя і попечительської ради постійно уточнювалися міністерськими циркулярами. З пед. питань попечительська рада була посередницьким органом між попечителем і пед. радами г-зій. 1864 внаслідок запровадження положення про початкові нар. уч-ща сталися зміни в управлінні навч. закладами. У земських губерніях вони були виведені із складу губернських дирекцій нар. уч-щ і підпорядковані повітовим та губернським училищним радам; у неземських губерніях управління нар. освітою залишалося таким самим, як і раніше. Контрреформа 1880-х рр. посилила роль та значення попечителя навч. округу, особливо в питаннях управління ун-том, надавши попечителеві округу право скликати університетську раду й вирішувати особистою владою більшу частину адміністративногосп. питань. Діловодство велося в одній канцелярії для управління і для ради попечителя, яку очолював правитель. В її складі було кілька столів, організованих відповідно до функціонального поділу справ. Попечитель округу звітував про свою діяльність у Гол. управління уч-щ. Оскільки освіта в 19 ст. тісно поєднувалася з розвитком науки та духовною к-рою, то управління попечителя округу ставало освітнім з рос. мовою викладання й науковим та культурно-інтелектуальним центром істор. регіонів імперії. Крім коригування розвитку науки й заг. освіти, попечителі округів ініціювали та організовували різноманітні форми отримання професійної освіти, зокрема пед. курси, де готувалися фахівці-педагоги початкової
та середньої освіти, а також для закладів дошкільного виховання і різних форм освіти для дорослих (класи, суботні та недільні школи, вечірні курси тощо). Попечитель округу очолював комісії і комітети або схвалював їхні ухвали щодо запровадження різноманітних премій, стипендій для здібних учнів, учнів-земляків. У деяких округах функціонували пед. музеї — своєрідні методичні освітньо-пед. центри. Попечитель округу брав участь в організації пед. з’їздів і локальних з’їздів з проблем нар. освіти. У кожному окрузі, починаючи від 1860-х рр., друкувалися щорічні звіти про діяльність попечителя й пам’ятні книжки про стан і розвиток навч. закладів на його території із стат. даними про кількість, соціальне походження й стать учнів і педагогів, істор. довідками про заснування різноманітних шкіл (початкових, середніх, приватних, професійно зорієнтованих), їхній кадровий склад. Друкувалися також як відомчі видання, щорічні циркуляри попечителя та покажчики до них, так і відомості про особовий склад Н.о., а також звіти про стан приватних уч-щ та шкіл при церквах «іноземних» віросповідань, іменні списки, списки навч. закладів, довідкові й записні книжки, списки чиновників та викладачів. Укр. губернії Рос. імперії входили до складу кількох округів. До створеного 1802 Віленського навч. округу з 8-ми губерній (Віленська, Гродненська, Вітебська і Могильовська (до 1824) губернії та Білостоцька область) входили 3 українські — Київська губернія (до 1818), Подільська губернія і Волинська губернія (до 1831). Цей округ від початку заснування і до 1824 очолював польс. патріот і високопоставлений рос. урядовець кн. А.-Є.Чарторийський. У його віданні перебували школи й вищі уч-ща, засновані різноманітними катол. орденами, василіанами, Едукаційною комісією, а також рос. школи, відкриті за часів рос. імп. Катерини II. Для шкіл цього округу характерні були особливі статути та правила, зорієнтовані на польс. освіт. систему. Віленський округ припинив своє функціонування згідно з указом від 1 травня 1832 внас-
147 НАВЧАЛЬНІ
148 НАВ’ЯЗКА
лідок закриття Віленського ун-ту після поразки польс. повстання 1830—31. Уч-ща і школи цього навч. округу були передані до Білоруського з включенням їх до загальнорос. навч. системи. До складу відновленого 1850 Віленського навч. округу укр. губернії не входили. До Харків. навч. округу належали губернії: Харківська, Воронезька, Курська, Пензенська, Тамбовська, Область Війська Донського, а також Таганрозьке градоначальство. У його складі перебувала 1818—32 Київська губ., 1831—32 — Волинська і Подільська губернії, а також губернії Лівобережної та Південної України, Криму й Кавказу. На відміну від більшості ун-тів Харківському довелося організовувати навчально-методичний процес на величезній території, контролювати його адміністративногосп. діяльність, а також засновувати г-зії, повітові та парафіяльні школи, забезпечувати їх пед. кадрами. Першим попечителем округу був граф С.Потоцький. У заходах рос. імп. Миколи І, спрямованих на політ. консолідацію імперії та для запобігання поширенню ідей революції, з 1846 обов’язки попечителя виконував черніг., полтав. і харків. генералгубернатор: кн. М.Долгоруков і С.Кокошкін (1846—55). До створеного 1832 Київ. навч. округу входило найбільше укр. губерній: Київська, Подільська і Волинська. 1839 до нього включили Полтавську губернію і Чернігівську губернію, які раніше належали до Харків. округу, а з 1912 — Холмську губернію. Оскільки канцелярія округу розпочинала свою діяльність до відкриття ун-ту та зважаючи на політ. ситуацію в Правобережній Україні після придушення польс. повстання 1830— 31, то структура управління в цьому окрузі відрізнялася від ін. При попечителеві діяв навч. к-т у складі чиновників з особливих доручень, 3-х університетських професорів та синдика, а також запроваджена посада архітектора округу (з 1834). Політика інтеграції краю й спроба подолати спротив поляків шляхом русифікації правобереж. шляхти за допомогою освіти, як і революц. події в Європі, спричинилися до поєд-
нання посади генерал-губернатора і попечителя округу, яку обіймали 1848—56 Д.Бібіков та кн. І.Васильчиков. До створення Київ. цензурного к-ту (1862) попечитель округу забезпечував діяльність місц. цензури. Для доведення легітимності входження краю до складу Рос. д-ви у віданні управління округу діяли кілька наук. т-в та установ наук. характеру: Київ. центр. архів давніх актів (з 1852), Комісія для опису губерній Київ. навч. округу (1851—64), Тимчасовий к-т для розшуку старожитностей у Києві (1835—45) та ін. При попечителеві Київ. навч. округу діяв іспитовий к-т. Посаду попечителя округу обіймав 1859—62 М.Пирогов. У складі Одес. навч. округу, заснованого 1830, перебували спершу навч. заклади Одеси з підпорядкуванням їх Рішельєвському ліцеєві. Того ж року до нього включено Бессарабську область, 1832 — Херсонську губернію і Таврійську губернію, а 1833 — Катеринославську губернію, які раніше перебували у віданні Харків. навч. округу і де їхню навчально-методичну частину забезпечував Харків. ун-т. У такому складі — Катеринославська, Херсонська, Таврійська і Бессарабська губернії — округ проіснував до 1918. Перед попечителями Одес. навч. округу було поставлене досить складне завдання: зареєструвати всі існуючі на півдні навч. заклади, зокрема ті, що були засновані іноземцями без урядового дозволу, з’ясувати професійні можливості й політ. лояльність їх пед. складу. А також замінити їхнє різновідомче перебування і включити до мережі навч. закладів мін-ва нар. освіти. Ця трансформація відбувалася з переведенням викладання і навчання на рос. мову з урахуванням існуючих типових програм та педагогічно-методичних принципів, характерних для рос. навч. закладів. Ці урядові завдання були започатковані за час обіймання посади попечителя округу Д.Княжевичем (1837—44), який плідно співпрацював у цьому питанні з новорос. і бессарабським генерал-губернатором М.Воронцовим. За їхньої ініціативи було засноване 1839 Одеське товариство історії та старо-
житностей. Серед традиційних напрямів діяльності управління округу русифікація етнічно строкатого Півдня України займала провідну роль. 1856—58 посаду попечителя Одес. навч. округу обіймав М.Пирогов, який намагався вдосконалити навч. процес, для чого запроваджував курси педагогіки, практикував заснування б-к при навч. закладах та організував літ. бесіди за участю старшокласників г-зій. Він же виконував обов’язки голови Одес. цензурного к-ту. 1912 при управлінні Одес. навч. округу відкрито Центр. пед. музей і бібліотеку. Дж.: Труды Киевского педагогического съезда. 12—19 апреля 1916 года в Киеве. К., 1916; Справочник на 1916 г. об учебных заведениях Одесского учебного округа и служащих в них. Одесса, 1916. Літ.: Белецкий А. Исторический обзор деятельности Виленского учебного округа за первый период его существования. СПб., 1903; Beauvois D. Szkolnictwo polskie na ziemiach litewsko-ruskich, t. 1—2. Rzym—Lublin, б/р; Шандра В.С. К истории организации и развития делопроизводственной службы Управления Киевского учебного округа (1832—1917). В кн.: Документирование управленческой деятельности: Сборник научных трудов. М., 1986; Панина А.Л. Учебный округ. В кн.: Государственность России: Государственные и церковные учреждения, сословные органы и органы местного самоуправления: Словарь-справочник, кн. 4. М., 2001. В.С. Шандра.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НАВЧАЛЬНІ ОКРУГИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
