Обмеження виробника та рівновага конкурентної фірми і галузі у довгостроковому періоді
У довгостроковому періоді фірма розвивається, змінює масштаби виробництва. Кінцевою метою її довгострокової стратегії є пошук економічно ефективного виробництва. Для цього фірма розглядає всю множину технологій виробництва бажаного обсягу продукції, обирає технологічно ефективні і перевіряє їх на економічну ефективність. У довгостроковому періоді фірма може змінювати обсяги будь-якого з вхідних ресурсів, тобто технологію виробництва. Довгострокова виробнича функція дозволяє обчислити максимальний обсяг продукції для кожної технології, водночас вона надає можливість визначити всю множину технологій, що дозволяють виробити заданий обсяг продукції. В теоретичному аналізі для спрощення використовують двофакторну виробничу функцію типу Кобба-Дугласа із заданим постійним рівнем випуску : де , . Обчислюємо різні комбінації факторів для : ; , Виконавши відповідні розрахунки, отримаємо пари комбінацій , за якими можемо побудувати графічну модель заданих обсягів випуску, отриманих різними технологіями (рис. 6.10). Крива однакової кількості продукту, яка відображає множину комбінацій вхідних ресурсів, котрі забезпечують певний фіксований рівень випуску, називається ізокванта. На рис. 6.10 зображена карта ізоквант, де кожна з кривих показує свій рівень обсягів виробництва, а кожна точка на кривій – інший технологічний спосіб виробництва. Так, точка на ізокванті показує високомеханізоване виробництво, де застосовується капіталу у 3 рази більше, ніж праці, а точка , навпаки, – виробництво з переважанням ручної праці. Ізокванти ранжирують рівні виробництва подібно до кривих байдужості, які ранжирують рівні задоволення. Відмінність полягає у тому, що криві байдужості не надають інформації про величину корисності, а ізокванти визначають конкретний обсяг виробництва, якого можна досягти, ефективно використовуючи кожен з наборів ресурсів. Властивості ізоквант: кожна наступна, розташована далі від початку координат, ізокванта відповідає вищому рівню виробництва; ізокванти, що відображають різні рівні випуску, не можуть перетинатися; ізокванти мають від’ємний нахил; нахил ізокванти до відповідної осі збільшується (зменшується) при збільшенні (зменшенні) відповідного фактора виробництва; ізокванти опуклі до початку координат і не перетинають осі координат, а лише необмежено наближаються до них, оскільки фактори виробництва є лише частково замінними. Виробнича функція дозволяє визначити можливості взаємної заміни ресурсів для технологічно ефективного способу виробництва: . Показник, що визначає пропорції заміни факторів виробництва, називається граничною нормою технологічної заміни – MRTS. Гранична норма технологічної заміни показує, від якої кількості одного фактора треба відмовитись, щоб залучити у виробництво додаткову одиницю іншого фактора: – гранична норма заміни праці капіталом – визначає граничну величину заміни одиниці праці деякою кількістю капіталу; – гранична норма заміни капіталу працею – визначає граничну величину заміни одиниці капіталу деякою кількістю праці. Гранична норма технологічної заміни завжди є величиною від’ємною. Зберегти певний рівень виробництва за нової технології можна лише тоді, коли збільшення одного фактора буде супроводжуватись відповідним зменшенням іншого, і навпаки, тобто величини ΔК і ΔL завжди мають протилежні знаки, а ізокванта має від’ємний нахил. Графічно зміна показника виглядає як рух точки вздовж ізокванти. Величина залежить від співвідношення граничних продуктивностей факторів виробництва. У випадку фіксованого рівня виробництва необхідно, щоб втрата продукції від зменшення кількості праці компенсувалась приростом продукції від збільшення застосування капіталу, і навпаки: або . Звідси: , (6.17) . (6.18) Як показує рис. 6.10, зі збільшенням застосування у виробництві будь-якого фактора гранична норма технологічної заміни одиниці цього фактора іншим знижується (наприклад, рух між точками ), і навпаки. Така тенденція дістала назву закону зниження граничної норми технологічної заміни. Цей закон є формою прояву закону спадної віддачі. В залежності від ступеня замінності факторів виробництва можливі різні типи функцій виробництва. Типовою функцією з частковою замінюваністю факторів виробництва є функція Кобба-Дугласа , її ізокванти мають вигляд опуклих до початку координат кривих, які необмежено наближаються до координатних осей. Виробнича функція Леонтьєва є функцією з фіксованими пропорціями використання виробничих факторів: , де Фактори є абсолютними доповнювачами, кожен рівень виробництва вимагає визначеної комбінації праці і капіталу (рис. 6.11.а). Ізокванти функції мають вигляд L - подібних кривих, кутові точки яких відповідають певним наборам факторів. У випадку абсолютно взаємозамінних ресурсів виробнича функція має вигляд: де . Ізокванти функції є прямими з від’ємним і сталим (–а/b) нахилом, постійна в усіх точках ізокванти (рис. 6.11.б). Один і той самий обсяг випуску може бути забезпечений або переважно капіталом, або переважно працею, або іншою комбінацією цих факторів. Якщо обсяги використання факторів виробництва змінюються не в протилежних, а в одному і тому ж напрямку, тобто коли фірма збільшує використання всіх вхідних ресурсів, відбувається зміна масштабів виробництва. Довгострокова виробнича функція показує ефект масштабу – тобто співвідношення між зростанням затрат ресурсів і зростанням обсягів виробництва. Тут можливі три випадки: зростаючий ефект масштабу має місце, коли темпи зростання обсягів виробництва перевищують темпи зростання обсягів ресурсів; постійний ефект масштабу має місце, коли обсяги виробництва зростають тими ж темпами, що і обсяги використовуваних ресурсів; спадний ефект масштабу має місце, коли збільшення обсягів виробництва відбувається в меншій мірі, ніж зростають обсяги залучених ресурсів. У технологічних процесах з частковою замінністю факторів виробництва, які описуються функцією Кобба-Дугласа, характер ефекту масштабу показують константи і : якщо , ефект масштабу постійний; якщо , має місце зростаючий ефект; якщо , ефект масштабу є спадним. Звичайно на карті ізоквант зростаючий ефект масштабу відображається їх щільним розташуванням, спадний – їх віддаленням одна від одної, за постійного ефекту масштабу ізокванти розміщуються на однаковій відстані одна від одної. Виробнича функція (ізокванта) показує, що випуск бажаного обсягу продукції технологічно ефективно можна забезпечити різними сполученнями факторів виробництва. З них фірма повинна вибрати економічно ефективну структуру факторів, яка дозволяє мінімізувати витрати. У довгостроковому періоді всі фактори виробництва, отже, і всі витрати змінні, тому в аналізі не виділяються постійні витрати. Розрізняють лише: довгострокові сукупні витрати – витрати на весь обсяг продукції (LC); довгострокові середні витрати – витрати на одиницю продукції (LAC); довгострокові граничні витрати – додаткові витрати на випуск додаткової одиниці продукції (LMC). Для кожного періоду фірма має визначений обмежений розмір фінансових коштів, які може витратити на вдосконалення виробництва. Допустимі витрати на працю і капітал описуються рівнянням: . (6.19) Фірма може змінити співвідношення праці і капіталу без зміни загальної суми витрат. Графічно ці комбінації відображає ізокоста. Ізокоста – це лінія незмінних витрат, що показує всі можливі комбінації праці і капіталу, які фірма може придбати за даного рівня витрат. Кожен фіксований рівень витрат зображає інша ізокоста. Ізокости подібні до бюджетних ліній споживача. Зміна рівня сукупних витрат зміщує ізокосту праворуч або ліворуч паралельно до попередньої, а зміна ціни одного з ресурсів змінює її нахил відносно відповідної осі. Нахил ізокости визначається співвідношенням цін ресурсів: PL/PK або PK/PL , яке водночас зумовлює пропорції взаємозаміни ресурсів. За умови, що сукупні витрати повинні залишатися незмінними: , . Раціональність поведінки фірми вимагає поєднання мети і обмеження, досягнення максимального обсягу випуску продукції з мінімальними сукупними грошовими витратами виробництва. Графічно вибір оптимального (технологічно та економічно ефективного) способу виробництва зводиться до пошуку точки дотику ізокванти до ізокости (рис. 6.12). У цій точці кути нахилу обох кривих рівні. Оскільки кут нахилу ізокванти визначає граничну норму технологічної заміни факторів виробництва у категоріях їх продуктивності, а кут нахилу ізокости визначає заміну факторів у категоріях відносних цін, то в точці дотику гранична норма технологічної заміни факторів виробництва дорівнює їх відносним цінам: . Ця точка є точкою рівноваги фірми з точки зору виробничої ефективності. Умовою рівноваги є еквімаржинальний принцип або принцип рівності граничних величин: . (6.20) Комбінація факторів виробництва, за якої граничні продуктивності вхідних ресурсів пропорційні їхнім цінам, мінімізує витрати для заданого рівня випуску і одночасно максимізує випуск для заданого рівня витрат. У точці рівноваги фірми нахили ізокванти та ізокости рівні, отже, однаковими будуть граничні норми заміни факторів виробництва за технологією і за витратами. Збільшуючи витрати фінансових ресурсів на всі фактори виробництва, фірма буде розвиватись, переходити до більших масштабів виробництва. Траєкторія розвитку фірми або лінія експансії ілюструє комбінації праці і капіталу, які вибирає фірма, щоб мінімізувати витрати кожного з рівнів виробництва у довгостроковому періоді (рис. 6.13). Вона проходить через всі точки рівноваги фірми, відображаючи зміни її фінансових можливостей за незмінних цін факторів виробництва. У довгостроковому періоді, коли всі ресурси змінні, фірма має можливість працювати з меншими сукупними витратами, ніж у короткостроковому періоді. Мінімізація середніх витрат складає основне завдання виробничої діяльності фірми довгострокового періоду. Ці витрати формують ціну виробника, від рівня якої залежить результат діяльності фірми. Між короткостроковими і довгостроковими середніми сукупними витратами існує зв’язок: крива довгострокових середніх витрат будується на основі короткострокових кривих середніх сукупних витрат , вона огинає їх множину, але не завжди дотична до кривих у точках їх мінімумів. Абсциси точок перетину кривих показують обсяги виробництва, за яких доцільно змінити масштаб виробництва. У процесі розвитку фірми постійний ефект масштабу спричиняє незмінність довгострокових середніх витрат, зростаючий ефект масштабу дає економію витрат на масштабі, – витрати на одиницю продукції зменшуються з нарощуванням обсягів випуску, а у випадку спадного ефекту масштабу мають місце втрати на масштабі, – середні витрати зі збільшенням обсягу випуску зростають. У кожній з цих тенденцій крива довгострокових витрат має іншу форму. У загальному випадку крива довгострокових середніх витрат має U – подібну конфігурацію, спричинену змінним характером ефекту масштабу (рис. 6.14). Крива довгострокових граничних витрат не огинає короткострокових кривих . Кожна точка на кривій показує граничні витрати найекономнішого варіанту підприємства для всіх можливих його розмірів. Крива перетинає криву в точці її мінімуму. Обидві криві пологіші, ніж аналогічні криві короткострокового періоду. Чинниками економії на масштабі є спеціалізація праці та управлінського персоналу, технічний прогрес, виробництво побічної продукції з відходів основного виробництва, неподільність виробництва. Причини виникнення втрат на масштабі, як правило, пов’язані з труднощами управління. Мінімальний ефективний розмір підприємства – це той найменший обсяг виробництва, за якого фірма може мінімізувати свої довгострокові середні витрати. Це обсяг випуску, за якого вичерпується дія зростаючого ефекту масштабу ( на рис. 6.14). Коли зростаючий ефект масштабу незначний і швидко себе вичерпує, мінімальний ефективний розмір підприємства відповідає невеликим обсягам виробництва (рис. 6.15.а). У таких галузях існує значне число відносно дрібних виробників, а великі фірми не будуть більш ефективними. Це – типова галузь вільної конкуренції. Коли економія на масштабі швидко наростає, а далі до значних обсягів виробництва зберігаються незмінні витрати, у галузях з такими умовами формування середніх витрат можуть співіснувати і бути однаково ефективними підприємства різних розмірів (рис. 6.15.б). Коли зростаючий ефект масштабу спостерігається на досить тривалому відрізку, а спадний віддалений, мінімізувати середні витрати може лише фірма, розрахована на значні обсяги випуску (рис. 6.15.в). У таких галузях виробництво може зосередитись на гігантських підприємствах, або в одній фірмі, яка забезпечує весь попит з мінімальними витратами. Ця ринкова ситуація називається природною монополією. Теоретично зростаючий і спадний ефекти масштабу є найважливішими чинниками, котрі визначають структуру кожної галузі і рівень розвитку конкуренції в ній. У реальній економіці структура галузі залежить не лише від умов формування витрат, а й від державної політики, ємності ринку, компетентності управління і багатьох інших чинників. Оптимізація рішення фірми у довгостроковому періоді, так само, як і у короткостроковому, передбачає двохетапну процедуру: на першому етапі фірма обирає оптимальний обсяг виробництва; на другому етапі фірма визначає результат діяльності і вирішує, чи слід їй продовжувати функціонувати взагалі. Стратегія довгострокового функціонування фірми на ринку: обрати оптимальний обсяг випуску, для якого ; вступити на ринок, якщо ; вийти з ринку, якщо . Умовою довгострокової рівноваги фірми на досконало конкурентному ринку є рівність ціни довгостроковим граничним витратам: Довгострокова рівновага конкурентного ринку пов’язана з переливом інвестиційного капіталу із галузі в галузь. Сигналом, який спонукає будь-яку фірму до входження в галузь, або надає інформацію про недоцільність перебування в галузі, слугує прибуток, який забезпечується рівноважною ринковою ціною. Умовою довгострокової рівноваги конкурентної галузі є рівність ринкової ціни граничним і мінімальним середнім сукупним витратам типової фірми галузі: . (6.21) За цієї умови фірми одержують нульовий економічний прибуток, і жодна з них не має стимулу для виходу з галузі, так само як фірми інших галузей не мають стимулів до входження в галузь. Ціною довгострокової рівноваги на конкурентному ринку є ціна беззбитковості. При цьому ціна рівноваги забезпечує рівність галузевого пропонування споживчому попиту на продукцію галузі. Процес встановлення довгострокової рівноваги в конкурентній галузі (рис. 6.16) виявляє феномен парадоксу прибутку: можливість отримати економічний прибуток у конкурентній галузі є причиною його зникнення у довгостроковому періоді. Якщо ринкова ціна перевищує ціну беззбитковості , то перспектива одержання надприбутку приваблює нові фірми в галузь. Їх входження перенасичує ринок товарами, рівноважна ціна знижується, прибуток зникає. Якщо ринкова ціна нижча за ціну беззбитковості, фірми несуть збитки, вони припиняють виробництво і залишають галузь, галузеве пропонування скорочується, ринкова ціна підвищується, збитки зникають. Довгострокова крива пропонування фірми – це частина кривої її довгострокових граничних витрат вище мінімуму кривої довгострокових середніх витрат . Оскільки у довгостроковому періоді всі фактори виробництва змінні, довгострокові криві пропонування, як фірми, так і галузі, більш похилі, а пропонування більш еластичне, ніж короткострокове. Довгострокова крива ринкового пропонування або крива пропонування галузі має важливу відміну у побудові: її не можна визначити простим додаванням обсягів пропонування окремих фірм, оскільки кожна точка на довгостроковій кривій пропонування відповідає іншому числу фірм в галузі. Зміна числа фірм змінює попит на ресурси і ціни ресурсів, які формують витрати виробництва, а їх динаміка визначає положення довгострокової кривої галузевого пропонування. Крива довгострокового пропонування галузі з постійним рівнем витрат є горизонтальною лінією на рівні ціни, що відповідає мінімальним довгостроковим середнім витратам виробництва. Крива довгострокового пропонування галузі зі зростаючим рівнем витрат є висхідною, галузі зі спадним рівнем витрат – спадною. Незалежно від того, якою є галузь, положення фірми у стані довгострокової рівноваги має однакові характеристики: у будь-якій галузі ціна рівноваги довгострокового періоду встановлюється на рівні мінімуму середніх витрат. Складові умови довгострокової рівноваги конкурентної фірми мають самостійне значення. Рівність слугує основним доказом того, що економіка конкурентних цін прагне використати обмежені ресурси суспільства якнайефективніше. Ефективне використання ресурсів вимагає виконання двох умов: виробничої ефективності та ефективності розподілу ресурсів. Виробнича ефективність досягається рівністю ціни і середніх витрат . Конкуренція змушує фірми виробляти в точці мінімальних середніх витрат виробництва і встановлювати ціну, яка відповідає цим витратам, використовувати у виробництві мінімум ресурсів. Ефективність розподілу ресурсів (Парето-ефективність) досягається рівністю ціни і граничних витрат ; означає, що виробництво повинно бути не лише технологічно ефективним, але й створювати в сукупності такий набір товарів, який максимально задовольняє потреби та уподобання споживачів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Обмеження виробника та рівновага конкурентної фірми і галузі у довгостроковому періоді» з дисципліни «Економічна теорія»
