ОНУФРІЇВСЬКИЙ ЛАВРІВСЬКИЙ МОНАСТИР — монастир (спочатку — православний, потім — греко-католицький) у с. Лаврів (нині село Старосамбірського р-ну Львів. обл.), визначна пам’ятка історії, арх-ри та мону-
ментального мист-ва, у минулому — релігійно-культ. центр Зх. Бойківщини. За археол. даними, виник у 13 ст. Згідно із традицією, яка спирається на грамоту галицького кн. Лева Даниловича (має дату 1292, насправді сфальсифікована в 16 ст.), засновником монастиря був згаданий у грамоті «дядько наш князь великий Лавр» (є припущення, що Лавр — це чернече ім’я вел. кн. литов. Войшелка). За церк. переказами, у 13—15 ст. тут зберігалися мощі св. Онуфрія Великого. Із 18 ст. побутує легенда про те, що тут був похований Лев Данилович. Найдавніші документальні згадки про О.Л.м. містяться в грамотах польс. короля Владислава II Ягайла 1407 і 1422, при цьому автентичність першої грамоти сумнівна. Від цих часів і до 1659 монастир був власністю пе-
Онуфрія святого церква в с. Лаврів. Марія з немовлям. Деталь фрески.
Онуфрія святого церква в с. Лаврів. Фото початку 21 ст.
600 ОНУФРІЇВСЬКИЙ
Онуфрія святого церква в с. Лаврів. Святитель Кирило. Деталь фрески.
ремишльського єпископа. 1691 обитель разом з усією Перемишльською єпархією перейшла в унію (див. Берестейська церковна унія 1596), після 1739 увійшла до Руської конгрегації (провінції) ордену василіан. 1784 під час секуляризації, що її проводила австрійс. влада, монастирю вдалося уникнути ліквідації. 1788 засновано монастирську школу, яка діяла до 1911. 1811 до Лаврова з ліквідованого Білинського монастиря (був у с. Велика Білина; нині село Самбірського р-ну Львів. обл.) перенесено чудотворну ікону Богородиці, яка привертала увагу тисячі прочан. Найбільший розквіт О.Л.м. припав на 1920—30-ті рр., коли тут діяв василіанський ліцей, а великий архів, що зберігав цінні документи, приваблював багатьох дослідників. Після приєднання Західної України до СРСР 1939 монастир був ліквідований, його майно пограбовано, у спорудах розміщено рад. військ. частину. Після Другої світової війни і до 1994 тут містилася школа-інтернат для глухонімих дітей. 1963 монастирському ансамблеві надано статус пам’ятки арх-ри. У 1970—80-ті рр. проводилися археол. дослідження. 1990 монастирську церкву передано парафіянам с. Лаврів. Із 1994 знову діє василіанський монастир. О.Л.м. стоїть у долині р. Лінинка (прит. Дністра). За 600 м від монастиря на пн. зх., на пагорбі розміщений монастирський цвинтар. До поч. 1950-х рр. тут стояла церква св. Іоанна (відома як дерев’яна з 1760, у 1804—14 споруджена із цегли). Серед дос-
лідників була поширена думка, що початково монастир займав цей пагорб (гору св. Іоанна) і лише в 16 ст. був переміщений у долину. Нині можна вважати доведеним, що від свого заснування обитель не змінювала свого місця розташування. Гол. будівлею монастиря є мурована церква св. Онуфрія, яку більшість сучасних дослідників датують 13 ст. (традиційне датування — кін. 15 — поч. 16 ст.). Початково храм складався із 2-х об’ємів: збереженого східного, в плані — триконх (трилисник), та відомого за архітектурно-археол. дослідженнями західного, вежеподібного й квадратного у плані. У 14—16 ст. із зх. прибудували притвор. Бл. 1675—1705 церква зазнала великих змін: з’явилися бічні квадратні крила з пн. і пд., в яких влаштували підземні крипти; змінили центр. частину церкви, над якою звели видовжений 8-гранний барабан, увінчаний банею; із зх. прибудували прямокутний притвор-тамбур; установили 5 малих декоративних верхів; храм набув рис бароко. 1860—67 провели нову перебудову, у ході якої зняли декоративні верхи, влаштували трисхилий дах. Сучасного вигляду храм набув 1910—14, коли було розібрано деякі старі склепіння і зроблено нові, прибудовано тамбур, змінено зовн. декор, якому надали неороманських рис замість барокових. Попри численні перебудови церква зберегла риси пам’ятки візантійсько-афонського стилю, розквіт якого припадає на 13—14 ст. Це єдиний збережений монастирський храм 13 ст. на теренах Галицького князівства. 1910 під час ремонту було відкрито фрагменти середньовічних фресок, які збереглися на стінах притвору. Зображення розміщене в 3-х горизонтальних смугах: у нижній — сцени на теми Акафіста Богородиці, у середній — святі в медальйонах, у верхньому — Вселенські собори. За стилістичними ознаками стінопис виконаний у поствізант. традиції, його датують серед. 16 ст. і пов’язують із діяльністю майстрів з Перемишля (нині м. Пшемисль, Польща). Унікальність фресок — у тому, що до недавнього часу це був єдиний відомий витвір укр. художників-мо-
нументалістів 14—16 ст. на території України. Від 1675 крипти були почесним місцем поховання. Серед похованих тут — господарі Молдавського князівства, правосл. і греко-катол. ієрархи. 1860 останки з підземель церкви перенесли на цвинтар на горі св. Іоанна. Навколо церкви по периметру розміщувалися дерев’яні житлові й госп. споруди, які утворювали замкнений прямокутний двір, пристосований для оборони. Після великої пожежі 1767 замість згорілих споруд у 1770—80-х рр. було споруджено нові муровані будівлі. Нарешті, 1902—11 замість них постав монастирський будинок, що існує дотепер. При цьому докорінно змінилося планування подвір’я. Крім храму, із давніх споруд збереглася вежа-дзвіниця, яку гіпотетично датують давньоруським часом. Літ.: Голубець М. Лаврів (історико-археологічна студія). «Записки Чину святого Василія Великого» (Жовква), 1927, т. 2, вип. 1—4; Рогов А.И. Фрески Лаврова. В кн.: Византия. Южные славяне и Древняя Русь. Западная Европа. (Искусство и культура). М., 1973; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР, т. 3. К., 1985; Слободян В. Церкви України: Перемиська єпархія. Львів, 1998; Мицько І. Про початки Святоонуфріївського монастиря у Лаврові. «Лавра: Часопис монахів Студитського уставу», 1999, № 6; Швед М. Спаський та Лаврівський монастирі — осередки духовної культури в Галичині. Львів, 2000; Рожко М. Археологічно-архітектурні дослідження церкви святого Онуфрія Лаврівського монастиря. В кн.: Українське сакральне мистецтво: Традиції, сучасність, перспективи (українське сакральне мистецтво XIII—XV ст.): Матеріали третьої міжнародної наукової конференції (Львів, 4—5 травня 1995 р.). Львів, 2001; Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої половини XIV століть: Дослідження, тексти. Львів, 2004; Гелитович М. Фрески церкви святого Онуфрія в Лаврові. «Бюллетень: Інформаційний випуск Львівського філіалу Національного науково-дослідного реставраційного центру України», 2006, № 2; Откович Т. Монастир святого Онуфрія в Лаврові. Там само; Козак Н. Втрачені фрагменти стінопису церкви святого Онуфрія в Лаврові. Там само, 2007, № 1 (9); Його ж. Цикл Вселенських соборів у стінописі церкви святого Онуфрія в Лаврові: Реконструкція та ідентифікація композицій. В кн.: Вісник Львівського університету: Серія мистецтвознавство, вип. 7—8. Львів, 2007—
08; Стецик Ю.О. Становище монастирських маєтностей у період міжконфесійного протистояння православних та уніатів Перемишльської єпархії (XVII століття). «Лаврський альманах», вип. 22, 2008; Чень Л.Я. Визначні монастирі Бойківщини. «Вісник Національного університету “Львівська політехніка”», 2009, № 656: Архітектура. Д.Я. Вортман.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОНУФРІЇВСЬКИЙ ЛАВРІВСЬКИЙ МОНАСТИР» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
