Реферати статті публікації

1. Чітке й виразне звучання голосних звуків у наголо­шеній позиції: [пор́ада], [ѓолос], [т́уп'іт], [веис́елка], [с́ила],[п’́іс'н'а].

Так само чітко й виразно вимовляються голосні [а], [у], [і] в ненаголошених складах: [нагад́ати], [кучуѓура], [с'п'ів́ати]. Ненаголошений голосний [о], як і наголошений, теж вимов­ляється виразно й повнозвучно, ніколи не перетворюючись на голосний [а], як у російській мові. Проте перед скла­дом з наголошеним [у] ненаголошений [о] у вимові набли­жається до [у]: [поугр́уд':а], [ноушу].

2. Ненаголошений [е], вимовляється з більшим чи мен­шим наближенням до [и], так само ненаголошений [и] у вимові більшою чи меншою мірою наближається до [е]. Особливо відчутне наближення [е] до [и] та [и] до [е] спо­стерігається в позиції перед наголошеним складом, трохи менше – після наголошеного складу: [шиер́оки́і],[селеизеин'], [приеѓода], [замет́іл']. Голосні [е], [и] максимально збері­гають свою якість в абсолютному кінці слова й у складі з побічним наголосом: [спиет́ати], [п́ити], [п́оле], [сеиред'н'онад':н'іпр́ан'с'ки́і]; для голосного [и] це й пози­ція перед [́і] (орфографічно – й) у закінченнях прикмет­ників: [с́іри́і], [неиб́есни́і], [сиен́ен'ки́і].

3. Відповідно до норм української орфоепії дзвінкі при­голосні [б], [д], [д'], [з], [з'], [§], [§'], [ж], [дж], [ґ], [г] у мовлен­нєвому потоці, як правило, зберігають свою дзвінкість. Це стосується зокрема:

а) абсолютного кінця слова: [дуб], [ж́олуд'], [указ], [ґе§'], [ніж], [пиер́іг], [ґандж];

б) середини слова перед наступним глухим приголос­ним здебільшого на межі кореня й суфікса: [гал́узка], [л́ізти], [кл́адка], [ж́абка], [гоул́убка], [греибт́и], [д'́іжка]. Виняток становить дзвінкий приголосний [г], який в окремих сло­вах чергується з глухим [х] перед глухими [т'], [к]: [к'́іхт'і], [н'́іхт'і], [леихки́і], [вохки́і],[д'́охт'у]>[д 'іхт'́ар];

в) кінцевого дзвінкого приголосного префіксів роз-, без-, через-, над-, під-, від-, об- та інших, який лише частково втрачає свою дзвінкість перед глухим приголосним ко­реня: [розссеил́ити], [беизсхв́ости́і], [череизсс'ід́ел'ниек],[надтх́оджеин':а], [п'ідтпиес], [обптрус́ийти]. У швидкому темпі мовлення може відбуватися повне оглушення цих приго­лосних: [роспов'ід́ати],[беисхв́остиї],[череис':ід́ел'ниек].

Примітка. Префікс роз-, на відміну від інших, виявляє більшу варіативність щодо оглушення кінцевого приголосного: [розс́ада] і [розсс́ада], [розскр́ити] і [роскр́ити], [розсхивт́ати] і [росхивт́ати].

4.Чергування дзвінкого [з] з глухим [с] спостерігаєть­ся у префіксі з- або прийменнику з перед наступним глу­хим (крім [ш] і [ч]): [с'ц'іпити], [с:унути], [схотіти], [ска­зати]; [стобоіу], [скавою], [с:ином] (орфографічно – з то­бою, з кавою, з сином). Перед шиплячими [ш] і [ч] дзвінкий свистячий [з] чергується з глухим шиплячим [ш]: [ш:ити], [шчистити]; [шчасом], [шгафи] (орфографічно – з часом, з шафи).

5. Сонорні приголосні [в], [і], які взагалі не мають глу­хих відповідників, у кінці слова, на початку слова перед будь-яким приголосним, а також у середині слова після голосного перед приголосним перетворюються на короткі нескладові голосні [́у],[́і]; [леу],[воук],[га́і],[за́ічиек],[́ішоу].

6. Глухі приголосні в середині слова і на межі слів перед дзвінкими чергуються з відповідними дзвінкими: лічба - [л'іджба], Вишгород - [вижгород], футболіст - [фудболіст], ось де - [оз'де].

7. Шиплячі приголосні (неподовжені) у кінці слова або перед голосними [а], [о], [у], [е], [и] завжди тверді: [часто], [річ], [чутка], [чийсти́і], [пеикуче], [жито], [шапка], [сиедж:у]. Тільки перед [і] вони злегка пом’якшуються [ж'інка], [ч'ітко], [грош'і]. Пом’якшеними також є подовжені шип­лячі у коренях слів: [роздор'іж':а], [узвиш':а], [узб'іч'а].

8. Перед наступними м’якими чи пом’якшеними при­голосними попередні теж стають м’якими: [с'н'іг], [ц'в’ах], [с'м'іливиі],[с'огод'н'і],[п’іс'л'а].

9. У мовленні шиплячі звуки [ж], [ч], [ш] перед наступ­ними свистячими [ц'], [с'] чергуються відповідно зі свистя­чими [з'], [ц'], [с']. Наприклад: [мишка] – [мис'ц'і], [книжка] – [книз'ц'і], [річка] – [р'іц':і].

10. Свистячий приголосний [з] перед шиплячими [ж], [дж] чергується з [ж]: [беиж:урниї],[жджемом].

11. М’який подовжений звук [ц':] є характерним для нормативної вимови буквосполучення -тьс(я) у дієслівних формах 3-ї особи однини і множини теперішнього часу: [с'м'іjец':а], [хвиел'уjуц':а]. Буквосполученню -шс(я) у вимові відповідає довгий м’який [с':]: [с'м'іjес':а], [хвиел'уjс':а].

Примітка. Ненаголошений [е] між м’якими приголосними може вимовлятися навіть як [иі] (Див. Орфоепічний словник / Укл. М.І. Погрібний. – С. 11).

12. Нормативним для української мови є також чергу­вання [у] – [в], [і] – [j] у мовленнєвому потоці, яке зале­
жить від кінця попереднього і початку наступного слова:
наш учитель, наша вчителька, зайшов у клас, зайшла в аудиторію, жити в будинку; він ішов, вона йшла; грім і блискавка, зима й осінь, співати й танцювати.

Українська мова. Граматика української мови, енциклопедія мови.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «Орфоепія і українська вимова» з дисципліни «Орфоепія»

Реферати та публікації на інші теми:

На наклонной плоскости Задача о железном пруте Аудит визнання, збереження і технічного стану необоротних активів СУТНІСТЬ, ВИДИ ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ ІНФЛЯЦІЇ Шляхи активізації інвестування