Реферати статті публікації

У розділі І «Рахунок поточних операцій» по статті «Баланс товарів» відображаються всі переміщення товарів через еконо-мічні межі країни з переходом права власності: експорт відбива-ється у графі «Надходження», імпорт — у графі «Платежі». Ця стаття займає ключове місце в платіжному балансі України (на неї припадає понад 60% усіх валютних надходжень). Співвідно-шення обсягів надходження і платежів по цій статті називається торговим балансом. Якщо надходження перевищують платежі, то торговий баланс буде активним, а його сальдо — позитивним; якщо платежі перевищують надходження, то торговий баланс бу-де пасивним, а його сальдо — негативним.
По статті «Баланс послуг» враховується рух коштів у зв’язку з обміном між резидентами і нерезидентами різноманітними по-слугами: транспортними, будівельними, комунікаційними, турис-тичними, культурними, обслуговуванням урядових структур, ін-шими діловими послугами (науковими, технічними, консалтинговими, рекламними та ін.), фінансовими, ліцензійними, інфор-маційними тощо. Перелік послуг у міжнародних відносинах по-стійно розширюється, і швидко зростають обсяги новітніх по-слуг, пов’язаних із розвитком сучасних інформаційних технологій. Це сприяє збалансуванню надходжень і витрат за по-точними операціями платіжного балансу з меншим навантажен-ням на національну економіку.
По статті «Доходи» враховується рух коштів, пов’язаний з до-ходами фізичних осіб-резидентів, одержаними в оплату праці за кордоном, доходами від прямих інвестицій за кордоном (дивіде-нди за акціями, нерозподілений та реінвестований прибуток), до-ходами від портфельних інвестицій (проценти за облігаціями та іншими борговими зобов’язаннями, дивіденди за акціями тощо), доходами від інших інвестицій (проценти за довгостроковими та іншими кредитами і вимогами: депозитами, залишками коштів на коррахунках тощо).
По статті «Поточні трансферти» враховується рух коштів на безеквівалентних засадах — гуманітарна та технічна допомога, внески до фондів міжнародних організацій, безоплатні перекази грошей з-за кордону фізичним особам (спадок, дарування, аліме-нти, членські внески в різні благодійні фонди та інші фонди й ор-ганізації тощо).
У розділі ІІ «Рахунок операцій з капіталом та фінансових опе-рацій» по статті «Капітальні трансферти» враховуються всі операції, пов’язані з переданням права власності на основний ка-пітал або анулюванням боргів кредиторами, коли рух вартості здійснюється на еквівалентній основі (державне фінансування великих проектів за кордоном, інвестиційні субсидії корпорацій своїм іноземним філіям, придбання (чи реалізація) нефінансових активів — землі та її надр, патентів, авторських прав тощо). В усіх цих випадках відбувається зростання капіталу в одній країні і зменшення — в іншій. Воно може здійснюватися в грошовій та в матеріальній формах.
У розділі «Фінансовий рахунок» показуються операції з купівлі-продажу та погашення фінансових вимог однієї країни до інших. При цьому відбувається зміна власності на фінансові активи або па-сиви країни. Усі фінансові операції класифікуються в три групи:
 «Прямі інвестиції», що являють собою капітальні вкла-дення прямих інвесторів у зарубіжні підприємства. Вони здійс-нюються переважно для одержання прямим інвестором контро-льного пакета акцій цих підприємств.
 «Портфельні інвестиції». До них належать операції з тими цінними паперами, придбання яких не є прямими інвестиціями (облігації, привілейовані акції, похідні фінансові інструменти, свідоцтва про участь у капіталі товариств, векселі, депозитні сер-тифікати тощо).
 «Інші інвестиції», тобто переважно операції кредитного характеру: комерційний кредит; довгострокові позики, включаю-чи кредити МВФ та інших міжнародних організацій; коротко-строкові позички; депозити; інші активи чи пасиви.
Операції «Фінансового рахунку» займають особливе місце в платіжному балансі, тому що в них ураховується не тільки зви-чайний рух фінансових ресурсів між країнами, зініційований окремими економічними суб’єктами, а й рух ресурсів на макрорі-вні з метою балансування платіжного балансу в цілому. Звичайно це робиться за рахунок статей «Портфельні інвестиції» та «Інші інвестиції». Наприклад, якщо по всіх статтях балансу загальна сума надходжень не покриває суми платежів, то, щоб зберегти стабільними кон’юнктуру валютного ринку та валютний курс, уряд та центральний банк вдаються до залучення портфельних інвестицій чи кредитів МВФ та інших міжнародних організацій, на суму яких збільшаться надходження відповідно по статті «Портфельні інвестиції» чи «Інші інвестиції».
Проте таким способом неможливо повністю збалансувати платіжний баланс, бо протягом року технологічно неможливо адекватно відкоригувати обсяги портфельних та інших інвести-цій. Тому в цьому процесі беруть участь статті розділу ІІІ «Резер-вні активи», на яких відображається централізований золото-валютний запас країни . Якщо валютні надходження по всіх статтях розділів І та ІІ тривалий час і значно перевищуватимуть валютні платежі, то кон’юнктура валютного ринку змінюватиметься так, що центральний банк змушений буде скуповувати на ринку іноземну валюту і поповнювати свої резервні активи. І навпаки, при дефіциті балансу він витрачатиме свої резерви для підтримання валютного курсу.
Разом з тим механізм зміни резервних активів теж не забезпе-чує повного збалансування платіжного балансу. Річ у тім, що кон’юнктура валютного ринку змінюється не тільки під впливом незбалансованості платіжного балансу чи цей вплив «запізнюєть-ся» і проявляє себе в наступному звітному періоді. Через це обся-ги сальдо платіжного балансу й обсяги операцій з валютної ін-тервенції, що склалися за відповідний період, не збігаються. Щоб урівняти загальні обсяги надходжень і платежів, у баланс уведена стаття «Помилки та упущення», по якій проставляється необхід-на для збалансування сума.
Платіжний баланс відіграє важливу роль у розробленні та реа-лізації валютної політики. Як модель зовнішньоекономічних зв’язків країни він дає ґрунтовну інформаційну базу для оцінки стану та перспектив розвитку валютних відносин. Зокрема, рівень та ди-наміка його збалансованості за звітний рік дають можливість ви-значити причини погіршення кон’юнктури валютного ринку та курсу національної валюти у відповідному році та ймовірну дина-міку їх на перспективу. Якщо, наприклад, звітний платіжний ба-ланс пасивний і розмір від’ємного сальдо мав тенденцію до зрос-тання, це негативно впливало на курс валюти у звітному році і давало підстави очікувати його падіння в наступному році. Якщо така тенденція не відповідає цілям загальноекономічної та монета-рної політики, її слід переломити на стабілізаційну. Підходи до вирішення цього завдання теж можна визначити на основі платіж-ного балансу, зокрема його структурної збалансованості.
Якщо, наприклад, торговий баланс (співвідношення експорту та імпорту) має хронічний і зростаючий дефіцит, то для оздоров-лення національної валюти потрібно визначити шляхи скорочен-ня його від’ємного сальдо. Це можуть бути заходи щодо стиму-лювання розвитку вітчизняного виробництва, зростання його якості й ефективності, що сприятиме підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних товарів на внутрішньому і зовнішньо-му ринках, збільшенню експорту і скороченню імпорту. Якщо дефіцитним є баланс послуг, відповідні заходи слід спрямовувати на розвиток усіх видів послуг для нерезидентів, стабілізації чи навіть скорочення зовнішніх послуг для резидентів.
Якщо вказані зміни у сфері реальної економіки держава реалізува-ти не може, то для збалансування залучатимуться зовнішні джерела, що викличе зростання зовнішньої заборгованості та скорочення резе-рвних активів (золотовалютних запасів). Проте кожне з цих джерел має свої чітко обумовлені межі, за якими використання їх стає немо-жливим. У таких ситуаціях держава змушена буде вдаватися до таких засобів впливу на валютний ринок і платіжний баланс:
 девальвація національної валюти як засіб стимулювання експорту і скорочення імпорту;
 запровадження дефляційної політики, спрямованої на зме-ншення цін і доходів, що сприятиме стримуванню імпорту;
 посилення контролю за діяльністю всіх національних суб’єктів валютних відносин;
 посилення обмеження на валютні операції.
Ці заходи впливу на зменшення дефіциту платіжного балансу можуть здійснюватися кожний окремо або в комплексі залежно від конкретної ситуації, що склалася в економіці країни чи на ва-лютному ринку. Для правильного вибору заходів щодо урівнова-ження платіжного балансу важливо виявити конкретні чинники, які призвели до його розбалансованості.
З теоретичного погляду, економічна роль платіжного балансу визначається тим, що відображені в ньому обороти безпосеред-ньо впливають на попит і пропозицію на валютному ринку: над-ходження валюти створює передумови для формування пропози-ції її, а платежі — для формування попиту на валюту. Цей зв’язок можна виразити кількісно у вигляді таких формул:
1) ПрВ = ЗВ1 + НВ – ЗВ2,
де ПрВ — пропозиція інвалюти протягом звітного періоду;
ЗВ1 — залишки інвалюти в суб’єктів ринку на початок періоду;
НВ — надходження інвалюти протягом звітного періоду по платіжному балансу;
ЗВ2 — залишки інвалюти в суб’єктів ринку на кінець періоду.
Якщо залишки інвалюти на початок і кінець звітного періоду однакові, то пропозиція валюти буде збігатися з надходженнями її по платіжному балансу, тобто ПрВ = НВ;
2) П0В = БВ1 + ПВ – БВ2,
де П0В — попит на інвалюту протягом звітного періоду;
БВ1 — боргові зобов’язання резидентів перед нерезидентами на початок періоду;
ПВ — валютні платежі протягом періоду по платіжному балан-су ;
БВ2 — боргові зобов’язання резидентів перед нерезидентами на кінець періоду.
Якщо боргові зобов’язання на початок і кінець звітного періоду однакові, то попит на інвалюту буде збігатися з валютними плате-жами, визначеними по платіжному балансу, тобто П0В = ПВ.
З наведених формул можна зробити висновок, що попит (П0В) і пропозиція (ПрВ) на валютному ринку будуть урівнова-жуватися за умови збалансованості надходжень (НВ) та плате-жів (ПВ) платіжного балансу. Похибки можуть спричинюватися лише на величину розбіжностей між обсягами залишків валюти та валютних боргових зобов’язань економічних суб’єктів на по-чаток і кінець періоду.
У механізмі платіжного балансу важливе місце займають офі-ційні золотовалютні резерви (ЗВР), що враховуються по статті «Резервні активи» і слугують офіційним механізмом урегулю-вання його сальдо. Активне сальдо платіжного балансу сприяє зростанню золотовалютних резервів, а пасивне — їх зменшенню. Проте економічна роль цих резервів не обмежується балансуван-ням платіжного балансу, а значно виходить за його межі. Тому управління ними можна розглядати як самостійний інструмент валютного та грошово-кредитного регулювання.
Золотовалютні резерви — це запаси іноземних фінансових активів та золота, які належать державі і перебувають у роз-порядженні органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути реально використані на регулятивні та інші потреби, що мають загальноекономічне значення. Ці потреби визначають цілі накопичення золотовалютних резервів. Основними з них є:
 забезпечення країни достатнім запасом міжнародних пла-тіжних засобів, з тим щоб держава, її окремі структури та недер-жавні економічні агенти могли своєчасно розрахуватися за свої-ми зовнішніми зобов’язаннями. Це так зване трансакційне призначення золотовалютних резервів, спрямоване на обслуговування зв’язків національної економіки зі світовою. У цьому призначенні вони слугують запасом ліквідних коштів, які забезпечують платоспроможність країни на світовому ринку ;
 забезпечення державі можливості проводити інтервенції на валютному ринку та ринку грошей, з тим щоб підтримувати на потрібному рівні на них попит і пропозицію та обмінний курс національної валюти. Це так зване інтервенційне призначення резервів, спрямоване на підтримку зовнішньої та внутрішньої ва-ртості національних грошей.
Досягнення цих цілей залежить від достатності обсягу золото-валютних резервів та ефективності механізму їх використання. У зв’язку з цим виникає ряд проблем з використанням цього регу-лятивного інструменту:
 проблема оптимізації обсягу золотовалютних резервів;
 проблема інтервенційного їх використання;
 проблема розміщення резервів та ін.
Оптимізація розміру золотовалютних резервів має важливе економічне значення тому, що занижений їх обсяг погіршує пла-тоспроможність країни на світовому ринку та обмежує регуляти-вні можливості держави у монетарній сфері, а завищений при-зводить до заморожування значної частини національного багатства країни на тривалий період. Практичне вирішення цього питання виявилося набагато складнішим, ніж це може видатися на перший погляд. Широке коло чинників, що визначають необ-хідність формування резервів та впливають на обсяги цих резер-вів, практично унеможливлює вироблення універсального прави-ла їх оптимізації, придатного для будь-якої країни і в будь-яких умовах. Не випадково фактичні обсяги цих резервів істотно ко-ливаються в розрізі окремих країн, про що свідчать дані табл. 6.2.
Таблиця 6.2
ЗОЛОТОВАЛЮТНІ РЕЗЕРВИ ІНОЗЕМНИХ КРАЇН
станом на 1 липня 1997 р., млрд дол. США
Розвинуті кра-їни Усього У тому числі
в іноземній валюті Країни,
що розвива-ються Усього У тому числі
в іноземній валюті
Разом 1023,4 777,2 Разом 895,0 842,4
Японія 229,2 221,1 Китай 127,1 122,8
США 144,3 56,8 Тайвань 94,6 90,0
Німеччина 112,6 80,8 Сінгапур 80,7 80,7
Іспанія 68,6 63,4 Гонконг 67,6 67,6
Італія 64,5 42,2 Бразилія 57,2 55,8
Швейцарія 62,9 35,0 Півд. Корея 34,2 34,0
Франція 56,4 29,0 Таїланд 32,2 31,4
Голландія 36,1 27,1 Індія 30,0 25,7
Норвегія 28,8 28,5 Малайзія 27,4 26,6
Австрія 24,0 20,6 Мексика 23,9 23,8
Як видно з наведених даних, у середині 1997 р. найбільші за-паси золотовалютних резервів мала Японія. Вони в 1,6 раза пере-вищували золотовалютні запаси США і в 2,0 рази — запаси Ні-меччини. Таке співвідношення не відповідає співвідношенню економічних потенціалів цих країн: обсяг ВВП у Японії за 1996 р. був майже в 1,7 раза меншим, ніж у США, та в 1,9 раза більшим, ніж у Німеччині. Ще разючіше відхилення золотовалютних резе-рвів від співвідношення обсягів зовнішньої торгівлі вказаних кра-їн. Подібна невідповідність має місце і в групі країн, що розви-ваються. Так, обсяг золотовалютних резервів Китаю в 3,7 раза перевищував резерви Південної Кореї. Водночас обсяг ВВП Ки-таю за 1996 р. перевищив обсяг ВВП Південної Кореї лише в 1,4 раза, а обсяг експорту — в 1,2 раза.
Проте такий різнобій у фактичних обсягах золотовалютних резервів окремих країн не означає відсутності взагалі об’єктивних підстав для достовірного визначення їх розміру, адекватного потребам окремої країни. Такі підстави є, і визначаються вони економічним призначенням цих резервів.
Потреби в резервах у їх трансакційному призначенні визна-чаються обсягами платежів за зовнішніми зобов’язаннями, пов’язаними з імпортом товарів та послуг, обслуговуванням зовнішньо-го боргу держави, експортом капіталу тощо. В умовах високорозвинутих ринкових відносин економічні агенти для вико-нання своїх зовнішніх зобов’язань можуть самостійно формува-ти резерви з власних валютних надходжень. При цьому трансак-ційний мотив накопичення централізованих резервів визначається насамперед розміром від’ємного сальдо платіжного балансу: чим він більший, тим меншу частину своїх зовнішніх зобов’язань мо-жуть погасити економічні агенти за рахунок власних валютних надходжень і будуть змушені звертатися до зовнішніх джерел фі-нансування. Одним із таких джерел є запозичення на міжнародних валютних ринках. У країнах з економіками, що глибоко інтегрова-ні у світову, економічні суб’єкти мають вільний доступ до світово-го валютного ринку і можуть там запозичити частину потрібних ліквідних коштів. За рештою звертаються на внутрішній ринок, а через нього — до централізованих резервів. У країнах же з перехі-дною економікою, як і в тих, що розвиваються, доступ до міжна-родних валютних ринків істотно ускладнений. Тому попит тут на ліквідні ресурси концентрується переважно на внутрішніх ринках і потреба в централізованих резервах відносно більша. Не випадко-во запаси іноземної валюти в країнах, що розвиваються, у 1997 р. були в 1,1 рази більші, ніж у розвинутих країнах.
Отже, розміри централізованих резервів як запасу світової ліквідності визначаються:
 обсягами платежів за зовнішніми зобов’язаннями держави та недержавних економічних суб’єктів;
 рівнем збалансованості платіжного балансу країни;
 рівнем інтегрованості національної економіки у світову та розвиненістю доступу резидентів до міжнародних валютних ринків.
Потреби в резервах у їх інтервенційному призначенні зале-жать насамперед від обсягів грошової маси, яка функціонує у внутрішньому обороті країни. Це пояснюється тим, що форму-вання резервів базується на надходженнях валютної виручки економічних агентів від реалізації їх продукції на зовнішніх ри-нках, на припливі іноземних капіталів та доходах від іноземних інвестицій тощо. Використання цих надходжень валюти усере-дині країни можливе лише через обмін на національну валюту. Якщо для такого обміну наявної пропозиції (маси) національних грошей недостатньо, центральний банк повинен викупити над-лишок валюти в централізований резерв за рахунок емісії, яка призведе до відповідного збільшення маси національних гро-шей. Якщо він своєчасно цього не зробить, розпочнеться зрос-тання курсу національної валюти (ревальвація), яке може нега-тивно вплинути на економічний стан експортерів, спричинити скорочення експорту та експортного виробництва, дестабіліза-цію всієї економіки.
Якщо пропозиція валюти буде меншою від попиту на неї за національні гроші, виникне загроза знецінення останніх, і цент-ральний банк повинен буде скупити надлишок національної валюти за рахунок золотовалютного резерву. Одночасно відбу-деться зменшення обсягів цього резерву і грошової маси в оборо-ті. Якщо центральний банк своєчасно цього не зробить, розпоч-неться падіння курсу національної валюти (девальвація), що може призвести до подорожчання імпорту, зростання цін на вну-трішньому ринку, загрози інфляції.
Такий взаємозв’язаний, однонапрямлений рух обсягів центра-лізованих золотовалютних резервів та грошової маси в обороті зумовлює певний внутрішній зв’язок між цими двома макроеко-номічними явищами. Централізовані резерви є своєрідним забез-печенням для національних грошей, за допомогою якого можна збільшити чи зменшити масу останніх в обороті, впливаючи у та-кий спосіб на їх стабільність. Наявність указаного внутрішнього зв’язку дає підстави говорити про оптимальний рівень золотова-лютних резервів відносно наявної маси грошей в обороті, хоча у світовій практиці подібний показник не визначається .
Разом з тим у світовій практиці широко застосовується кілька показників оптимальності рівня централізованих золотовалютних резервів. Зокрема, широкого застосування набув показник відно-шення обсягу централізованого резерву до річного обсягу імпор-ту, що називається «коефіцієнтом достатності». Загалом для сві-тового ринку цей показник вважається оптимальним, якщо резерви центральних банків усіх країн наближаються до 50% загальної вартості світового річного імпорту. Для окремих же країн цей показник вважається оптимальним на рівні, адекватно-му вартості 3—4-місячного обсягу імпорту товарів та послуг. Та-кі рівні вказаного показника визнані достатніми також МВФ.
Проте показник співвідношення ЗВР / імпорт не є універсаль-ним і достатнім для оцінки оптимальності обсягу міжнародної лі-квідності. Тому використовуються й інші показники: обсяг резе-рвів / обсяг усіх зовнішніх платежів; обсяг резервів / обсяг сальдо платіжного балансу; обсяг платежів з обслуговування зовнішньо-го боргу держави / сума надходжень експортної виручки; обсяг резервів / обсяг платежів з обслуговування зовнішнього держав-ного боргу та ін. Тільки з урахуванням фактичного стану всіх пе-релічених показників можна зробити висновок про відповідність наявного обсягу золотовалютних резервів реальним потребам країни в міжнародних ліквідних активах.
З наведених показників для України найбільш актуальними є коефіцієнт достатності та відношення обсягу платежів з обслуго-вування зовнішнього боргу до суми надходжень експортної ви-ручки (коефіцієнт обслуговування зовнішнього боргу). У світовій практиці визнано, що коефіцієнт обслуговування зовнішнього боргу не повинен перевищувати 20%, інакше країні загрожує втрата платоспроможності.
Інтервенційне використання золотовалютних резервів пов’язане з проведенням політики валютної інтервенції. Якщо в країні відбувається економічне зростання та досягнута макроекономічна стабілізація, політика валютної інтервенції стає вирішальним ін-струментом валютного регулювання. За наявності в країні еконо-мічної кризи, фінансової розбалансованості тощо цього інструмен-ту виявляється недостатньо. Широке його застосування в таких умовах може призвести до повної втрати золотовалютних резер-вів держави і не дати бажаних наслідків. Перед такою загрозою опинилася Україна восени 1998 р. після тривалих спроб утримати гривню в межах «валютного коридору» методом валютної інтер-венції, унаслідок чого золотовалютний резерв скоротився з 2,5 млрд дол. США на кінець 1997 р. до приблизно 800,0 млн дол. у жовтні 1998 р. Тому в умовах кризового стану економіки політи-ка валютної інтервенції повинна застосовуватися надто виважено і в комплексі з іншими заходами регулювання попиту і пропозиції на валютному ринку (фіскально-бюджетна політика, квотування та ліцензування, кредитно-емісійна політика, нормування викорис-тання валютної виручки, регулювання цін тощо).
Проте і в умовах економічної кризи, коли роль інтервенційної політики перестає бути ключовою, значення її зовсім не втрача-ється. Жодний з інших регулятивних інструментів не може за-безпечити достатньої рівноваги на грошовому ринку, якщо не буде доповнений і підтриманий дійовими інтервенційними захо-дами. Тому навіть в умовах жорсткої економічної та фінансової кризи в Україні в 1991—2000 рр. валютна інтервенція залишала-ся одним із найдійовіших інструментів у арсеналі НБУ при про-веденні стабілізаційної монетарної політики.
Ефективність політики валютної інтервенції залежить не тіль-ки від виваженості технології її проведення, а й від багатьох ін-ших обставин, у тому числі від обсягу та структури золотовалю-тних резервів. Якщо держава має у своєму розпорядженні значні обсяги цих резервів, вона зможе інтервенційними заходами лока-лізувати будь-які чинники, що спричинюють порушення рівноваги на валютному ринку, і втримати курс валюти на потрібному рівні. Тому всі країни світу ведуть наполегливу боротьбу за накопичення золотовалютних резервів — навіть в умовах, коли стан економіки не сприяє цьому. Характерно, що МВФ у своїй політиці надання фінансової допомоги країнам, що розвиваються, у тому числі но-воствореним державам, вимагає від них накопичення золотовалю-тних резервів і навіть надає для цього на досить ліберальних умо-вах валютні кредити. Такі кредити надаються й Україні, вони відіграли важливу роль у формуванні її резервних активів у най-складніший період її економічного розвитку.
Розміщення золотовалютних резервів має важливе значення для страхування їх від знецінення та для одержання додаткових доходів і збільшення обсягів. Тому золотовалютні резерви звичай-но тримають у кількох найбільш сталих валютах, що найширше використовуються як міжнародні платіжні засоби (долар США, євро, фунт стерлінгів тощо), і періодично конвертують запаси однієї валюти в іншу, якщо очікується падіння курсу однієї чи підвищення курсу іншої. Валютні резерви зберігаються на високодохідних депозитних рахунках у найнадійніших банках-нерезидентах. Певна частина їх розміщується також у високодохідні цінні папери надійних емітентів, зокрема в коротко- та довгострокові зобов’язання урядів США та інших країн. Незначна частина резер-ву може зберігатися центральними банками в готівковій формі для забезпечення поточних потреб у готівці на внутрішньому ринку. Ці активи не дають доходу, і тому розміри їх мінімізуються. Краї-ни — члени МВФ частину своїх резервів зберігають у вигляді ре-зервного внеску у Фонді та у вигляді запасу СДР.
Золота складова централізованих резервів теж не приносить центральним банкам доходів. Більше того, вона не захищає резе-рвні активи від знецінення, тому що вже тривалий час ціни на міжнародних ринках золота знижуються, що спричинює відпові-дні втрати. Цим можна пояснити тенденцію до скорочення золо-тих запасів державами — найбільшими його власниками. Проте ситуація на ринках золота може в будь-який час змінитися і ціни почнуть зростати, що зумовлює зберігання багатьма країнами ча-стини своїх резервних активів у золоті, підтримання його тради-ційного видобування в одних країнах та організації нового видо-бування в інших, наприклад в Україні.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС ТА ЗОЛОТОВАЛЮТНІ РЕЗЕРВИ В МЕХАНІЗМІ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ» з дисципліни «Гроші та кредит»

Реферати та публікації на інші теми:

Аналіз рентабельності роботи позичальника Перспективи використання супутникових мереж Комунікаційні сервіси Internet Адресація повідомлень в системах електронної пошти Аудит збереження запасів