Реферати статті публікації

334

335

доведення обсягів виробництва товарної риби у внутрішніх прісноводних водоймах до 84,5 тис. т'.
Про важливість розвитку рибної галузі йдеться в Концепції розвитку рибного господарства України, схваленій постановою Верховної Ради України від 13 липня 2000 р. № 1885-Ш. Зокрема, планується розширення відтворення і розвитку товарного рибництва цінних видів риб і молюсків у рамках реалізації цільових галузевих програм "Осетер", "Піленгас", "Аквакультура" тощо. Потенційні можливості вилову риби у внутрішніх водоймах наукою оцінюються в межах 100—130 тис. т на рік, у тому числі 50 тис. т риби — у водосховищах, річках, озерах та 70—80 тис. ту ставкових господарствах.
Аграрне законодавство покликане не тільки створити належні умови для розвитку рибної галузі, але й забезпечити якість та безпеку вітчизняної рибної продукції. Це питання стало особливо нагальним у зв'язку з погіршенням екологічної ситуації в Україні й забрудненням рибогосподарських водойм отруйними речовинами. У цьому контексті правовий інститут рибництва набув істотного розвитку після прийняття Закону України від 6 лютого 2003 р. "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них". Слід мати на увазі, що в рамках цього розділу ми розглянемо лише власне інститут рибництва і не торкатимемось правових аспектів здійснення рибальства. Останнє регулюється природноресурсовим правом.
Рибництво, згідно з Тимчасовим порядком ведення рибного господарства і здійснення рибальства, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р. № 1192, являє собою штучне розведення і природне відтворення водних живих ресурсів. Рибницько-меліоративні та біотехнічні заходи, спрямовані на сприяння природному відтворенню водних живих ресурсів у стані природної волі, не належать до рибництва і не розглядатимуться в межах цього розділу. Об'єктами рибництва є риба та інші водні живі ресурси, які, згідно із Законом "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них" охоплюють сукупність водних організмів, життя яких не можливе без перебування у воді. До водних живих ресурсів належать: прісноводні, морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, в тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, головоногі, водорості та інші водні рослини.
Тимчасовий порядок визначає, що рибництво полягає в штучному розведенні чи вирощуванні водних організмів, які перебувають у неволі в спеціально створених для цього штучних рибницьких або інших спорудах, ізольованих природних або штучних водоймах, а також у вирощуванні організмів "сидячих" видів на спеціально визначених ділянках водойм у стані природної волі. Залежно від цільового призначення може здійснюватися рибництво, спрямоване на збільшення запасів і поліпшення видового складу водних живих ресурсів у природному середовищі через їх штучне розведення та наступне вселення до природних водойм, а також товарне рибництво, спрямоване на природне відтворення, штучне розведення й вирощування водних живих ресурсів для одержання товарної продукції.
Під час здійснення рибництва в режимі спеціального товарного рибного господарства має бути забезпечене збереження цінних та рідкісних видів водних живих ресурсів, які раніше перебували у виділеній для рибництва водоймі (її ділянці), додержання встановлених законодавством вимог до охорони і використання водних та інших природних ресурсів, наданих у користування для потреб рибництва. Водні живі ресурси, одержані в порядку ведення товарного рибництва, є власністю підприємств, установ, організацій та громадян, які в передбаченому законодавством порядку відтворювали їх. Розведення нових або генетично змінених водних живих організмів без позитивних висновків екологічної експертизи, а також рибництво за межами ізольованих штучних водойм і споруд без погодження з органами рибоохорони Державного департаменту рибного господарства Мінагрополітики України та Мінприроди забороняється. У рибництві слід використовувати корми, що відповідають державним стандартам1.
Згідно із Законом "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них", вирощування риби, інших водних живих ресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх ділянках) та континентальному шельфі України дозволяється суб'єктам аграрного права за наявності позитивної ветеринарно-санітарної оцінки стану водних об'єктів, що її провадять державні органи ветеринарної медицини. Закон не конкретизує ні порядку проведення оцінювання, ні те, якими документами потрібно підтвердити це проведення. Але Закон визначає, що якість та безпека живої риби, інших водних живих ресурсів, вирощених у ставках, інших водних об'єктах (їх ділянках), підтверджуються ветеринарним свідоцтвом, яке видають державні органи ветеринарної медицини один раз на рік на всю партію вирощеної живої риби або інших водних живих ресурсів. Щодо правової норми зазначене ветеринарне свідоцтво є водночас і документом, що підтверджує проведення ветеринарно-санітарного оцінювання водного об'єкта.
У разі виявлення державними органами ветеринарної медицини продуктів лову, які містять токсичні речовини, що перевищують встановлені допустимі рівні, чи за наявності паразитів понад встановлені норми такі продукти за рішенням державних органів вете-
ринарної медицини підлягають утилізації згідно з вимогами Закону України від 14 січня 2000 р. "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції". У період ускладнення санітарно-епідемічної або епізоотичної ситуації у рибогосподарських водних об'єктах (водоймах, які використовуються для ведення рибного господарства) спільне рішення щодо реалізації чи утилізації продуктів лову приймають органи Державної санітарно^епідеміологічної служби та державні органи ветеринарної медицини.
Порядок відтворення водних живих ресурсів у рибництві визначається Інструкцією про порядок проведення робіт, пов'язаних з відтворенням водних живих ресурсів, затвердженою наказом Дер-жрибгоспу України від 21 вересня 1998 р. № 126. Відтворенням водних живих ресурсів визнається природне або штучне відновлення чисельності популяцій водних живих ресурсів, які скорочуються у процесі їх лову або природної смертності.
Особливими є вимоги законодавства до переробки продукції лову. її мають право здійснювати суб'єкти аграрного права за наявності у них дозволу на цей вид діяльності, який видається органами державної санітарно-епідеміологічної служби та державною службою ветеринарної медицини. Суб'єкти аграрного права, які переробляють продукти лову, підлягають обліку в державній службі ветеринарної медицини за місцезнаходженням. Суб'єкти господарювання, котрі займаються рибоконсервним та пресервним виробництвом, підлягають обліку в центральному органі виконавчої влади у сфері рибного господарства. Облік суб'єктів господарювання засвідчується номером, який присвоюється їм для маркування продукції їх виробництва. Щоправда, нині законодавство не визначає ні порядку отримання дозволу на переробку рибної продукції, ні порядку обліку суб'єктів такої переробки, що знижує ефективність цієї правової норми.
Переробляти продукти лову можуть суб'єкти аграрного права, які мають атестат на виконання цих робіт. Атестація провадиться на відповідність обов'язковим вимогам, встановленим нормативно-правовими актами та нормативними документами (державними стандартами). Об'єктами атестації переробного виробництва є:
— технічна документація на продукцію та її виробництво;
— технологічне обладнання;
— засоби вимірювальної техніки, контролю, випробувальне обладнання та система їх перевірок;
— порядок реєстрації результатів контролю та випробувань, складання, затвердження та зберігання протоколів випробувань;
— порядок формування та позначення партій харчової продукції.
Під час переробки продуктів лову мають забезпечуватися:
— облік надходження продуктів лову, а також облік виготовленої з них продукції;
— постійний контроль за якістю та безпекою продуктів лову, що надходять на переробку, а також супутніх матеріалів та харчової продукції з них;
— реалізація виготовленої харчової продукції та використання продуктів лову для переробки лише за наявності документального підтвердження їх якості та безпеки;
— недопустимість введення в обіг, вилучення з обігу та утилізація неякісної та небезпечної продукції;
— дотримання вимог нормативних документів щодо умов добування, переробки та транспортування і зберігання продуктів лову та харчової продукції з них;
— недопущення негативного впливу неякісної та небезпечної продукції на довкілля та життя й здоров'я населення.
З метою забезпечення якості й безпеки продуктів лову та харчової продукції задля здоров'я населення суб'єкт аграрного права провадить контроль цієї продукції на всіх стадіях її переробки. Ддя цього Закон "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них" передбачає, що суб'єкти аграрного права, які займаються переробкою рибної продукції, повинні мати акредитовані виробничі лабораторії ддя контролю за якістю продуктів лову, харчової продукції з них та супутніх матеріалів. Порядок акредитації виробничих лабораторій переробних виробництв має бути встановлений Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики.
Виробнича лабораторія повинна:
— здійснювати контроль за якістю сировини, напівфабрикатів, супутніх матеріалів, призначених для виробництва;
— контролювати критичні точки виробництва продукції;

— вибірково перевіряти якість дотримання технологічної дисципліни;
— контролювати якість готової продукції за показниками, передбаченими нормативними документами.
Виробнича лабораторія на підставі досліджень продуктів лову, харчової продукції з них та супутніх матеріалів (за умови їх відповідності вимогам нормативних документів) видає свідоцтво про якість. Що є обов'язковим у разі реалізації рибної продукції або направлення на переробку.
Продукти лову реалізуються або використовуються для переробки тільки за наявності: ветеринарного свідоцтва, а якщо продукт лову реалізується або направляється на переробку вперше — також і висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи. Харчова продукція рибництва реалізується тільки за наявності:
— ветеринарного свідоцтва;
— свідоцтва виробника про якість;

— сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання в Україні іноземного сертифіката (для імпортованої продукції);
— маркування згідно з вимогами Закону України від 23 грудня 1997 р. "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини".

оформленням відповідного акта за участю спеціаліста державної ветеринарної медицини та власника цих препаратів або уповноваженого його представника.
Згідно з п. 10 ст. 9 Закону України від 1 червня 2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", ветеринарні препарати можуть виробляти суб'єкти аграрного права за наявності ліцензії, що видається Державним департаментом ветеринарної медицини. Вони провадять роздрібну та гуртову торгівлю ветеринарними препаратами, готовими кормами, кормовими добавками та засобами ветеринарної медицини також за наявності ліцензії та сертифіката якості. Сертифікат якості видається органами сертифікації згідно із Законом України від 17 травня 2001 р. "Про підтвердження відповідності". Ліцензійні умови зазначених видів діяльності затверджені наказом Держкомпідприємництва і Державного департаменту ветеринарної медицини від 14 жовтня 2002 р, № 108/329. Ліцензуванню підлягає також підлягає ветеринарна практика.
Використання ветеринарних препаратів, речовин, готових кормів та кормових добавок, які не зареєстровані в Україні або не відповідають вимогам щодо їх якості, забороняється. Придбання, реалізація, зберігання, застосування та знешкодження імунобіологіч-них і діагностичних ветеринарних препаратів, речовин реєструються в спеціальному журналі, форма та порядок ведення якого визначаються Державним департаментом ветеринарної медицини1. За-' бороняється застосовувати з метою прискорення росту і збільшення продуктивності (лактації тощо) тварин біологічні стимулятори, антибіотики, гормональні та інші препарати, що пригнічують функцію залоз внутрішньої секреції, зокрема мають тиреостатичну, естрогенну, андрогенну або гестагенну дію. Ці препарати можуть застосовуватися виключно з лікувальною метою.
Українські підприємства, установи, організації, громадяни, іноземні суб'єкти господарської діяльності та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, мають право ввозити з-за кордону ветеринарні препарати, субстанції, готові корми та кормові добавки, зареєстровані в нашій країні. Державний ветеринарно-санітарний контроль за ввезенням на територію України зареєстрованих ветеринарних препаратів, речовин, готових кормів та кормових добавок здійснюється регіональними службами державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті. Не зареєстровані в Україні ветеринарні препарати, субстанції, готові корми та кормові добавки можуть ввозитися на її територію для реєстрації або для експонування під контролем державних установ ветеринарної медицини на виставках, ярмарках і конференціях, для науково-виробничих цілей тощо (без права реалізації). У разі стихійного лиха, катастрофи, епізоотії тощо за окремим рішенням Державного департаменту ветеринарної медицини та у визначеному ним порядку може бути дозволено ввезення не зареєстрованих в Україні ветеринарних препаратів, речовин, готових кормів та кормових добавок за наявності документів, що підтверджують їх реєстрацію і використання в країнах-виробниках.
Державний ветеринарно-санітарний контроль за надходженням і забоєм тварин та на всіх стадіях виробництва продукції тваринного походження, її реалізації здійснюють спеціалісти державних установ ветеринарної медицини, проводячи ветеринарно-санітарну експертизу, в тому числі лабораторні дослідження зразків продукції тваринного походження за показниками, що визначені ветеринарно-санітарними вимогами, встановленими законодавством, стандартами, технологічними інструкціями1. Лабораторне дослідження зразків продукції тваринного походження відбувається в державних лабораторіях ветеринарної медицини.
Державний ветеринарно-санітарний контроль і нагляд на ринках (зоологічних ринках), інших підприємствах торгівлі, де організовано продаж тварин, продукції тваринного й рослинного походження, кормів тваринного й рослинного походження, кормових добавок, є обов'язковими. їх здійснюють лише спеціалісти ветеринарної медицини державних лабораторій ветеринарно-санітарної експертизи на ринках (зоологічних ринках) або інших державних установ ветеринарної медицини2.
На ветеринарно-санітарну експертизу приймається продукція після обов'язкового подання документа, що посвідчує особу її власника або продавця. Кожна м'ясна туша або її частини непро-мислового виготовлення підлягають ветеринарно-санітарній експертизі. При цьому власник продукції (продавець) пред'являє супровідні ветеринарні документи. Лікарі лабораторій мають право затримувати продукцію, визнану непридатною для реалізації. Така продукція підлягає відправленню її власником на утилізацію відповідно до законодавства. Торгові місця на ринках (зоологічних ринках) надаються лише після одержання висновків лабораторій. Продаж тварин і продукції без відповідних ветеринарних документів, у не відведених для цього місцях або таких, що не пройшли ветеринарно-санітарної експертизи, забороняється. Торгувати готовими харчовими продуктами (м'ясними, рибними, консервними виробами тощо) домашнього виготовлення не допускається. У разі недодержання цих вимог продукція підлягає вилученню та конфіскації у порядку, визначеному законодавством.
Ветеринарно-санітарні правила для ринків затверджені наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 4 червня 1996 р. № 23.
Державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд на державному кордоні та транспорті здійснюються регіональними службами державного ветеринарно-санітарного контролю на державному кордоні та транспорті, їх структурними підрозділами (пунктами), їх проведення є обов'язковими у разі експортування, імпортування й транзитного перевезення об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду усіма видами транспорту. Державний ветеринарно-санітарний контроль на державному кордоні та транспорті здійснюється за наявності оригіналів документів, виданих державною ветеринарною службою країни-відправника, з урахуванням її епізоотичного стану та за умови виконання ветеринарних вимог України щодо імпорту вантажів. Митне оформлення об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, що надійшли за імпортом, здійснюється після проведення їх ветеринарно-санітарної експертизи державною лабораторією ветеринарної медицини за місцем призначення вантажів.
У разі експортування об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду ветеринарне свідоцтво підлягає обміну на ветеринарний або санітарний сертифікат встановленого зразка після державного ветеринарно-санітарного контролю. У разі транзиту об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду їх оформляють у пунктах пропуску на державному кордоні за наявності ветеринарного сертифіката країни-експортера та інших супровідних документів після огляду транспортних засобів, а в разі потреби — і вантажу та з урахуванням епізоотичного стану країни-експортера. Ввезення громадянами України, іноземцями та особами без громадянства на територію України продукції тваринного походження для власного споживання забороняється.
Законодавство регулює також порядок впровадження правового режиму карантину тварин. Закон "Про ветеринарну медицину" визначає його особливий режим на певній території щодо тварин, спрямований на локалізацію і ліквідацію спалахів небезпечних інфекційних захворювань; він полягає також у тимчасових обмеженнях прав фізичних і юридичних осіб з покладанням на них додаткових обов'язків. України.
У разі виникнення на території нашої держави особливо небезпечних інфекційних хвороб тварин, у тому числі таких, яких раніше не реєстрували, за рішенням Державної надзвичайної протиепі-зоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України хворих тварин з підозрою на хворобу враженої ферми, отари, гурту, а в разі потреби — тварин інших ферм, отар, гуртів, що мали прямий або непрямий контакт, який може призвести до передачі збудника інфекції, забивають (дорізують), а їхні туші, а також малоцінний реманент, транспортні засоби, інші предмети, які можуть бути чинником такої передачі, знищують шляхом спалювання, закопування або іншим способом, що гарантує припинення поширення зазначених хвороб. Перелік карантинних захворювань, у разі виникнення яких встановлюється карантин тварин затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 448. До переліку входять ящур, чума, віспа, сибірка, сап, трихінельоз, губчаста енцефалопатія тощо.
Карантин триває протягом доби після виявлення карантинної хвороби тварин. Попередні карантинні обмеження до прийняття рішення щодо встановлення карантину можуть бути введені приписом головного державного інспектора ветеринарної медицини району, міста, області або його заступника. Орган, що прийняв рішення про встановлення карантину, негайно повідомляє про це підприємства, установи, організації та населення карантинної зони і відповідні органи виконавчої влади суміжних районів, областей.
Обов'язковому профілактичному карантину підлягають також усі тварини, що надходять до господарств. Такі тварини утримуються в період карантину окремо, в спеціально відведених, ізольованих місцях (карантинні пункти) і піддаються ветеринарно-санітарному обстеженню, після закінчення якого з дозволу державного інспектора ветеринарної медицини допускаються до загальної отари. Тварини, що їх завозять з-за кордону, підлягають профілактичному карантину в карантинному пункті під наглядом спеціалістів ветеринарної медицини протягом періоду, який визначається згідно із законодавством.
У разі встановлення карантину може запроваджуватися повна або часткова заборона:
— провозити або переганяти тварин через карантинну зону, ввозити (заводити) в неї, вивозити (виводити) з неї тварин;
— вивозити або виносити (в тому числі для пересилання посилками) з карантинної зони продукцію тваринного і рослинного походження, корми;
— перегруповувати, переводити (перевозити) тварин у межах карантинної зони, а також використовувати спільні пасовища, місця водопою для хворих і здорових тварин без дозволу головного державного інспектора ветеринарної медицини району, міста, області;
— доступу сторонніх осіб, тварин (у тому числі домашньої птиці) та транспорту на територію ферми і до тваринницьких приміщень, де запроваджено карантин, крім обслуговуючого персоналу (за умови додержання ним спеціального режиму);
— організовувати ярмарки, аукціони, семінари, виставки тварин, масові спортивні заходи, торгівлю на ринках тощо;
— пересуватися на транспортних засобах у карантинній зоні;
— заготовляти, торгувати тваринами, продукцією тваринного й рослинного походження в карантинній зоні.
На дорогах біля в'їзду в населені пункти, на ферми виставляють охорону, сторожові або ветеринарно-міліцейські пости, встановлюють знаки обов'язкового об'їзду карантинної зони. Положення про
карантинний ветеринарно-міліцейський пост затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 р. № 394. Вивезення тварин, продукції тваринного і рослинного походження з карантинної зони дозволяється лише за рішенням відповідної державної надзвичайної протиепізоотичної комісії. Тварини, що загинули від інфекційних хвороб, гній, підстилка, залишки кормів, а також продукція, одержана від хворих тварин та тих, що утримувалися разом з ними, підлягають знешкодженню або утилізації відповідно до законодавства. На залізничних станціях, у морських та річкових портах, на пристанях, в аеропортах, а також у господарствах, розташованих в карантинній або загрозливій зоні, припиняється вантаження та розвантаження тварин, продукції тваринного і рослинного доходження, кормів та іншої продукції, яка може бути носієм збудника інфекційної хвороби.
Особам, які постраждали під час карантину або під час ліквідації та профілактики карантинних хвороб тварин, збитки відшкодовуються згідно з Порядком відшкодування матеріальних збитків особам, які постраждали внаслідок введення карантинного режиму для тварин або у зв'язку з проведенням робіт, спрямованих на ліквідацію та профілактику карантинних хвороб тварин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 р. № 798. Методика розрахунку відповідних збитків затверджена наказом Мі-нагрополітики України від 29 грудня 2001 року № 395.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «Правове регулювання виробництва рибної продукції» з дисципліни «Аграрне право України»

Реферати та публікації на інші теми:

Фінансові ресурси інвестування Комп’ютерна телефонія — поняття і застосування Послідовність аудиту нематеріальних активів Аудит внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхуван... Ознайомлення з об’єктом аудиту