курсові дипломні реферати

Реклама

150ГРН КУРСОВА! АКЦІЯ!!! -розпродаж готових курсових за акційною ціною 150грн. Деталі за тел.: (097) 207-88-48
Не встигли вчасно з курсовою, дипломною???
Зверніться до професіоналів:
-швидко
-якісно
-гарантія
-низькі ціни
ЩЕ Є ЧАС - ДЗВОНИ:
362-87-50


ИЦ OSVITA-PLAZA - диплом курсовая на заказ

Реферати статті публікації

Замовити диплом замовити курсову

введіть тему реферату, курсової, диплому

 

Пошук по сайту

Головна » Реферати та статті » Історія України » Енциклопедія історії України

ПРОСВІТНИЦТВО
Термін «Просвітництво» (франц. siPcle des lumiPres, нім. Aufkl@rung, англ. The Enlightenment, рос. Просветительство, польс. OСwiecenie) вживається на означення культ. течії в історії Європи 17— 18 ст. У ширшому розумінні: епоха в історії європ. культури між бароко і романтизмом. Важлива ознака П. — секуляризація європ. д-в, а також спроба сформулювати права людини. Будучи закономірним щаблем у культ. розвитку будь-якої д-ви, що вступає на шлях капіталіст. відносин, П., незалежно від нац. особливостей його прояву в тій або ін. країні, вирізняється певною сукупністю спільних рис, серед яких: демократизм, пов’язаний із необхідністю прилучення до к-ри й знань широких верств сусп-ва; раціоналізм, що означає віру в безмежні можливості людського розуму; істор. оптимізм, віра в прогрес науки й сусп-ва, у наявність єдиної мети істор. розвитку. В епоху П. відбувалися такі індивідуальні та сусп. духовні емансипаційні процеси, за яких втрачається довіра до авторитетів, що (втрата довіри) ґрунтується на критичному способі мислення. Спроби визначення осн. змісту терміна «Просвітництво» робилися у 18 ст., зокрема Вольтером, Й.-Г.Гердером. Але остаточно він утвердився після статті І.Канта «Що таке Просвітництво?» («Beantwortung der Frage: was ist Aufkl@rung?»). Одним із засобів утвердження ідеалів П. його прихильники вважали розвиток історичної науки («школи моралі й політики»). При цьому просвітницький погляд на історію характеризувався наступними властивостями: відмова від теологічного способу витлумачення історичного процесу, різко негативне ставлення до середніх віків, ідеалізація античності, істор. оптимізм та віра в прогрес, визнання буття єдиних істор. закономірностей розвитку всього сусп-ва. Визначальною рисою мислителів цього часу були істор. оптимізм, віра в прогрес, що розглядався як поступальний розвиток к-ри, торгівлі, пром-сті, техніки. Всесвітньо-істор. підхід та уява про людство як єдине ціле вважалися законо-

мірним характером вселенського істор. розвитку, який підлягає певним «природним законам». П. є природним продовженням гуманізму 14—15 ст. як світського культ. напряму. Але епоха П. відокремлена від епохи гуманізму епохою реліг. реформації і катол. реакції, коли в житті Зх. Європи взяли гору теологічні й церк. засади. Важливою складовою просвітницької ідеології стала розробка суспільно-політ. теорій, зорієнтованих на розбудову раціонально організованого сусп-ва. В основу просвітницьких суспільно-політ. теорій було покладено поняття незмінної людської природи, зміст якого включав ідею про рівність людей від природи, а також про існування низки невідчужуваних прав і свобод людини й громадянина. Ці теорії, зокрема теорія природного права, що виходила з уявлення про вроджену рівність людей, ідеологічно обґрунтовували вимоги демократ. свобод. Проти феодально-абсолютистської д-ви була спрямована й теорія сусп. договору, згідно з якою держава не мала Божественного походження, а становила інститут, що виник шляхом укладання договору між людьми; ця теорія надавала право народу позбавити влади монарха, який порушує умови договору та погано охороняє природні права громадян. Прагнення просвітників підкорити ідеальним, розумним принципам і сусп. лад та держ. установи (яким належало, на їхню думку, піклуватися про «загальне добро»), і життя людей було пов’язане з культом розуму. Феод. лад та його інститути розцінювалися як «неприродні», «нерозумні». Тому деякі просвітники покладали надії на «освіченого монарха», розраховуючи, що абсолютизм надалі проведе необхідні бурж. реформи. Так виникла ідея освіченого абсолютизму. Однак та частина просвітників, яка більшою мірою відстоювала інтереси народу, ішла значно далі, відстоюючи ідеї нар. суверенітету й демократ. республіки. Поняття «Просвітництво» стало вираженням заг. процесу, що поступово охопив низку країн, насамперед європейських. Причому в різних д-вах і в різних

царинах життя цей процес протікав по-різному і мав свою незаперечну нац. специфіку, в контексті чого, як правило, виділяють англ., франц., нім., італ. та ін. Просвітництва. В Англії просвітницька думка мала своїм джерелом ідеологію, породжену Англ. бурж. революцією 17 ст. Найважливішими представниками П. тут були: Дж.Локк (1632—1704), Ф.Бекон (1561—1626), Дж.Берклі (1685— 1753); філософ Т.Гоббс (1588— 1679); учений-фізик І.Ньютон (1643—1727); філософ Д.Юм (1711—76); економіст А.Сміт (1723—90) та ін. Розвиток франц. П. охоплює: раннє (17 ст.) — Р.Декарт (1596— 1650), П.Гассенді (1592—1655) — та високе П. (18 ст.) — Ш.-Л. де Монтеск’є (1689—1755), Вольтер (1694—1778), Ж.-Ж.Руссо (1712— 78), Ж.-О. де Ламетрі (1709—51), Д.Дідро (1713—84), К.-А.Гельвецій (1715—71), П.-А.Гольбах (1723—89). Однією із центр. подій розвитку франц. П. стало видання відомої «Енциклопедії» (1751—80), а соціально-політ. завершенням — події Французької революції кінця 18 століття. Ідейними вождями «старшого покоління» франц. просвітників 18 ст. були Вольтер і Ш.-Л. де Монтеск’є. Вірячи в істор. прогрес, вони покладали надії на «освіченого монарха» (Вольтер) або пропагували конституційну монархію за англ. зразком. У Франції 18 ст. існували три крила П.: перше — прихильне до давнього способу правління (ancien rJgime) — репрезентували аполітичні або монархічні популяризатори знання і науковці, які висували думку, щоб увести поділ влади на законодавчу, виконавчу й судову. До другого зараховують філософів, прихильних до існуючої влади та ідей абсолютної монархії, але зосереджених на боротьбі з релігією і привілеями Церкви. Гол. представники: Вольтер, П.-А.Гольбах, Д.Дідро. Третє крило складали радикальні супротивники рівною мірою як монархії, так і Церкви, демократи й прото-соціалісти, передусім Ж.-Ж.Руссо. У Німеччині П. розпочалося у 18 ст., що було зумовлено екон. відсталістю та відсутністю нац. єдності. Фундамент під нім. П.

заклали Г.-В. фон Лейбніц (1646—1716), Х.Томазіус (1655— 1728) та Х. фон Вольф (1679— 1754). Символом нім. П. є І.Кант (1724—1804), який синтезував думки Д.Юма та ін. філософів європ. П. До чільних представників нім. П. належать Х.-А.Крузій (1715—75), Е.-В. фон Чирнгауз (1651—1708), А.-Г.Баумгартен (1714—62), Й.-Г.Гердер (1744—1803), Й.-В. фон Гете (1749—1832), Г.-Е.Лессінг (1729 —81), Ф.Шіллер (1759—1805). На відміну від французького німецьке П. вирізнялося вкрай обережним ставленням до релігії. Ін. особливістю нім. П. виявилася об’єднуюча ідея, що змогла згуртувати різних за духом його представників — від найрадикальніших до, здебільшого, дуже помірних. Це ідея нац. єдності нім. народу, його права на вільний розвиток нац. к-ри, літератури й мови — що сприяло появі єдиної д-ви. Із кінця 1750-х — 1760-х рр. центр. фігурою П. став Г.-Е.Лессінг із його викриттям феод. тиранії, осудом реліг. нетерпимості. Й.-Й.Вінкельман (1717—68) звеличував демократію, що породила велике мист-во антич. греків. Й.-Г.Гердер стверджував єдність істор. процесу, розвивав принципи історизму й нац. своєрідності в мист-ві. Катол. П. в Австрії репрезентували: М.Деніс (1729— 1800), П.-Й.Ріггер (1705—75), К.А.Мартин (1726—1800), Й. фон Зонненфелс (1732—1817). Італ. П. у 18 ст. мало кількох видатних особистостей: юриста Ч.Беккаріа (1738—94), соціолога Дж.Віко (1668—1744), історика Л.-А.Мураторі (1672—1750). У Тоскані реформи в дусі Просвітництва проводив Б.Тануччі (1698—1783). Ідеї італ. П. рельєфно виділялися також у працях М.Чезаротті (1730—1808), П.Вері (1728—97), Г.Філанджері (1752—88), а в драматургії — К.Гольдоні (1707—93). В Іспанії П. розвивалося під впливом ідей франц. енциклопедистів. Просвітники 18 ст. критикували середньовічну схоластику й реліг. догми, проповідували практичне знання, просвітницьку естетику. Одним із найбільших діячів П. був Г.-М. де Ховельянос (1744—1811). Катол. П. в Іспанії репрезентували т. зв.

лустрадос (просвітники), золотим періодом для яких були 1759—88, коли д-вою правив освічений Карл III Бурбон. Найвідомішими лустрадос були також: П.-Р.Кампоманес (1723— 1803), Л.-Ф. де Моратін (1760— 1828), Б.-Х.Феіхоо е Монтенегро (1676—1764). У Польщі ідеї П. прижилися пізніше, ніж у країнах Зх. Європи. Часові межі польс. П. (від 1740-х рр. до 1822) науковці приймають із застереженням, бо деякі прояви класицизму тривали тут до серед. 19 ст. Специфікою польс. П. була участь катол. духовенства, перше покоління просвітників складали гол. чином священики. Завдяки діяльності, передусім С.-К.Потоцького та І.Потоцького, Польща першою із країн Європи отримала сучасну конституцію. Просвітництво в Польщі можна розмежувати на три фази: рання (1733—64); зріла (1764—95); занепадницька (пізнє Просвітництво, або Просвітництво постаніславівське; 1795— 1822). У польс. «OСwieceniu» велике значення мали сатира, сатирична журналістика, комедія, «східна повість», дуже широкого поширення набула література рукописна. Одним із засновників і найбільшим представником польс. просвітницької літератури й театру був Ф.Богомолець (1720—84). Ін. найважливіші представники: Г.Коллонтай (1750—1812), І.Красицький (1735—1801). Ідеї П. побутували і в ін. країнах Зх. Європи. Його репрезентували: у Швеції — К.Лінней (1707—78); у Португалії — маркіз ді Помбал (1699—1782). Данське П. представляли Й.-Б.Блюме (1681—1753), E.Понтопідан (1698 —1764) та Г.-А.Брорсон (1694— 1764). Голландії завдячуємо такими ключовими фігурами раннього П., як Б.Спіноза (1632—72) та Б.Бекер (1634—98). У 2-й пол. 18 ст. і на поч. 19 ст. просвітницькі ідеї розвивав у Пн. Америці Т.Пейн. Видатними діячами амер. П. були: Б.Франклін (1706 —90) і Т.Джефферсон (1743— 1826). У Росії деякі просвітницькі ідеї поділяли діячі «ученої дружини» рос. імп. Петра I — кн. А.Кантемир (1708—44), В.Татіщев (1686—1750), М.Ломоносов (1711—65). Розквіт рос.

37
ПРОСВІТНИЦТВО

38
ПРОСВІТНИЦТВО

П. припадає на 1760—80-ті рр., коли з’явилися твори М.Новікова (1744—1818), Д.Фонвізіна (1744—92), О.Полєнова (1738— 1816). Перші рос. просвітники покладали надії на «освіченого монарха», справедливі закони, засновані на природному праві, пом’якшення звичаїв унаслідок поширення освіти та правильного виховання. Головними ж представниками П. в Росії вважаються: М.Новіков, О.Радищев (1749—1802), В.Бєлінський (1811 —48), М.Чернишевський (1828— 89), О.Герцен (1812—70). Рос. просвітникам була властива віра в те, що шляхом переконання, поширення правильних і висміювання неправильних, помилкових «думок» можна викорінити вади, дурні звички й за посередництвом «освічених царів», які слухаються своїх «дорадників» — філософів-просвітників, упровадити розумні, справедливі закони. Окремо варто сказати про вклад у розвиток рос. П. українців, передусім Т.Прокоповича (див. Ф.Прокопович; 1681—1736). Він виступив спочатку як проповідник-публіцист, роз’яснюючи дії уряду, доводячи необхідність для Росії необмеженого самодержавства. Тривалий час Т.Прокопович був не тільки найбільшим філос. авторитетом на Україні та в Росії, а й визначним громад. діячем, навколо якого згуртувалися прихильники сусп. перетворень, найпередовіші освічені люди того часу. У кращих своїх творах Т.Прокопович, виходячи з понять сучасного йому наук. раціоналізму й протестантської теології, висловлював негативне ставлення до старих форм моск. церк. й громад. життя, які потурали неуцтву та показній псевдовченості, святенництву й марновірству. На теренах Російської імперії в період, що розглядається, проводили свою просвітницьку діяльність ін. відомі укр. мислителі просвітницького спрямування: Я.Козельський (1729— 94), С.Десницький (бл. 1740 — 1789), Іван (Йоіль) Биковський (1706—98). Просвітництво в Україні. В укр. П. вирізняють два періоди: раннє П. (нім. Frhhaufkl@rung) — кінець 17 — поч.

18 ст. — і зріле/високе П. (нім. Hochaufkl@rung) — 2-га пол. 18 ст. Важливу роль у поширенні просвітницьких ідей на теренах України відігравала Києво-Могилянська академія, що служила до серед. 18 ст. одним із гол. постачальників кадрів освічених людей не тільки для України, а й Росії та пд. слов’ян. Представники укр. раннього П. боролися за секуляризацію Церкви і підпорядкування її д-ві, виступали за розвиток науки, к-ри та прогресивні реформи в сусп. житті, за широку світську освіту. Найвидатніші представники — Т.Прокопович, Я.А.Маркович (1696—1770), С.Прибилович (р. н. невід. — п. бл. 1726), Г.Бужинський (1680—1731), Т.Кролик (р. н. невід. — п. 1732), С.Кулябка (1704—61), В.Стефанович (1697—1773), С.Кохановський (1-ша пол. 18 ст.), Д.Скалуба (1-ша пол. 18 ст.). Просвітництво в Україні 2-ї пол. 18 ст. — це якісно новий етап у розвитку укр. філос. думки. Він характеризується поширенням ідей класичного західноєвроп. П., а також утвердженням в Україні двох типів ідеології П.: 1) ідеології дворянського П., що виражала інтереси міщан та сил, зацікавлених в розвитку освіти і науки, техніки. Це — науково-освіт. напрям; 2) етико-гуманістичного напряму як виразу протесту широких мас проти феодальнокріпосницького гноблення. Своєрідність укр. П. полягає в тому, що тут ще не було середнього класу — носія ідей П. в Європі, а тому укр. просвітники — це ліберально-різночинна інтелігенція, об’єднана вірою в перетворюючу силу освіти. Критикуючи існуючий сусп. лад, вони вимагали пом’якшення експлуатації селян, раціоналізації с.-г. і пром. вир-ва, звільнення селян із кріпацтва, демократизації суспва. У своїх маєтках просвітники організовували гуртки вчених, де обмірковували ідеї сусп. прогресу. Члени «Попівської академії» (на х. Попівка; нині с. Залізняк Сум. р-ну Сум. обл.) в маєтку О.Паліцина вивчали твори франц. просвітників. Тут виникла ідея створення Харків. ун-ту, яку здійснив 1805 член гуртка В.Каразін. Подібний гурток діяв у маєтку В.Пасенка в Кременчуці.

Серед гуртківців глибоким інтересом до природничих наук виділявся, осібно, В.Каразін, який дбав про впровадження їхніх досягнень у життя. Серед просвітників — випускників Києво-Могилянської академії — були літератори, перекладачі, публіцисти, зокрема М.Мотоніс (р. н. невід. — п. 1787), В.Рубан (1742—95), Г.Политика (1723 або 1725 — 1784), Я.Козельський. Вершиною розвитку укр. просвітницької думки 18 ст. є творчість видатного укр. просвітника, філософа, педагога, поета Г.Сковороди (1722—94), який вчився в Києво-Могилянській академії упродовж 1738—41 і 1744—50, слухав університетські курси в Угорщині, Австрії, Польщі, Німеччині, Італії, володів латиною, грец., нім., гебрейською мовами. Сучасник Ж.-Ж.Руссо і Д.Дідро, Г.-Е.Лессінга і Й.-Г.Гердера, він глибоко сприйняв дух тогочасного П., світлу віру у всемогутність людського розуму, в неминучість торжества правди й справедливості. Прикметним моментом філос. антропології Г.Сковороди є перенесення центру уваги зі сфери споживання і споживацьких інтересів у сферу продуктивної діяльності, праці, настійне проведення думки, що головним у людському житті є не споживання, а праця, висунення й обґрунтування ідей, що справді людським способом життя є «сродна» праця, яка є водночас і потреба, і вища насолода. Висунення ідеалу сусп-ва, де кожен працює за своїми здібностями і де праця виступає як перша потреба й вища насолода, для 18 ст. було важливим досягненням філос. думки. Як просвітник Г.Сковорода вважав, що ідеал сусп-ва, де кожен реалізує свої природні обдарування у «сродній» праці і отримує насолоду від справді людського способу життя, можна втілити в життя за допомогою освіти — кожен повинен пізнати себе, свої природні нахили й кебету. Звідси — проголошення самопізнання універсальним засобом моральної перебудови світу. Щастя, на думку Г.Сковороди, доступне всім і кожному, бо нікого природа не покривдила. Варто лише відвернути свою увагу від згубних «плотських» жадань та

інтересів і пізнати в собі «справжню людину», з’ясувати, до чого народжений («к чему рожден»), знайти своє покликання і щастя в «сродній» праці. Тоді «нужное станет нетрудным, а трудное — ненужным». Щастя, на думку Г.Сковороди, досяжне лише для людини, яка усвідомила, самотужки або за допомогою соціальної педагогіки, власну «спорідненість», тобто схильність до якогось виду діяльності. Соціальна гармонія, згідно із вченням Г.Сковороди, досяжна лише для товариства таких щасливих людей.
Літ.: Проблемы русского Просвещения в литературе XVIII в. М.—Л., 1961; Кант И. Ответ на вопрос: Что такое Просвещение? 1784. В кн.: Произведения, т. 6. М., 1966; Проблемы Просвещения в мировой литературе. М., 1970; Литвинов В.Д. Ідеї Раннього Просвітництва у філософській думці України. К., 1984; Chaunu P. Cywilizacja wieku oСwiecenia. Warszawa, 1989; Hof U. im. Europa OСwiecenia. Warszawa, 1995; Dorinda O. «L’Illuminismo», Bologna, 1997; Хоркхаймер М., Адорно Т.В. Диалектика просвещения: Философские фрагменты. М.—СПб., 1997; Горський В. Просвітництво в Україні. В кн.: Філософський енциклопедичний словник. К., 2002; История философии: Энциклопедия. Минск, 2002; Kelleter F. Amerikanische Aufkl@rung: Sprachen der Rationalit@t im Zeitalter der Revolution. Paderborn, 2002; Рикуперати Д. Человек Просвещения. В кн.: Мир Просвещения: Исторический словарь. М., 2003; Попович М. Григорій Сковорода: Філософія свободи. К., 2007; Frost M. The age of Enlightenment. Б/м, 2008. В.Д. Литвинов.

— м. Проскурів. Налічувала 8 рнів, 1 місто, 272 сільради. Ліквідована 22 вересня 1937 у зв’язку з утворенням Кам’янець-Подільської обл. (нині Хмельницька область).
Літ.: Матеріали до опису округ УСРР: Статистичні характеристики: Проскурівська округа. Х., 1926. Я.В. Верменич.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПРОСВІТНИЦТВО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»

ПОТРІБЕН РЕФЕРАТ, КУРСОВА чи ДИПЛОМ ПО ДАННІЙ ТЕМІ? ЗАМОВЛЯЙ!
МИ ПРАЦЮЄМО ОФІЦІЙНО!
Заказать диплом курсовую реферат
Реферати та публікації на інші теми: Сохранение мирового баланса сил
Пільги з податку на додану вартість
Средневековый Самарканд
Психологический подход к личности
Расчет элементов добавленной стоимости в МОБ СНС как основной сос...


Категорія: Енциклопедія історії України | Додав: koljan (24.03.2013)
Переглядів: 257 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Інші проекти

Статистика






Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0



теги: безплатні шпори курсова реферат сайт безплатних шпаргалок куплю дипломну скачати безкоштовно
диплом на замовлення шпаргалка українські реферати курсова українською
сайт курсових контрольна робота шпора


SiteMap

Діяльність здійснюється на основі свідотцтва про держреєстрацію ФОП