ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ


ИЦ OSVITA-PLAZA

Реферати статті публікації

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Реферати та статті » Правові та юридичні науки » Місцеве самоврядування: світовий та український досвід

ШВЕЦІЯ. Додемократичні традиції
Швеція має дуже давню традицію прийняття рішень з місцевих питань безпосередньо на місцях. Ще у перші століття нашої ери глави сімей регулярно збиралися на ради (ting — тінги) для врегулювання розбіжностей і відправлення судочинства.
У середньовічні часи як у сільських районах, так і в містах існувала добре розвинена система місцевого самоврядування. У середині XIV століття кодекс короля Магнуса Еріксона — рання конституція — гарантував станові йоменів як особисту, так і фінансову свободу і право впливати на загальнодержавні проблеми.
Загалом, однак, територіальні одиниці місцевого самоврядування були неспроможні захистити своє право на самовизначення від зростаючої влади монархії та дворянства. У першій половині XVII століття вплив місцевих органів послабився.
У 1680-х роках король Карл XI здійснив так зване "скорочення" — земельну реформу, спрямовану на подрібнення дуже великих маєтностей дворян. Становище йоменів-фермерів знову зміцнилося. Пізніше з'ясувалося, що ця реформа була надзвичайно важливою для безперервної еволюції місцевого самоврядування у Швеції.
Упродовж XVIII століття місцеве самоврядування поширилося і на справи Церкви Швеції. Мешканці кожної територіальної одиниці цієї державної церкви — парафії (socken} — дістали права на прийняття рішень у будівельних і фінансових питаннях церкви. Таким же чином
МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ: СВІТОВИЙ ТА УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД
7 8
муніципальна влада міст домоглася ширшої автономії. Протягом XVIII століття як на міста (stad}, так і на парафії було покладено обов'язок допомоги бідним. З часом їхні обов'язки у сфері соціального забезпечення поширилися і на початкову освіту.
У сільських районах місцеве самоврядування набуло досить чітких обрисів унаслідок указів, виданих у 1807 і 1843 роках, тоді як статус муніципальної влади залишався неврегульованим. Концепції муніципалітету (kommun.) як самостійної юридичної особи ще не існувало. Натомість мешканці парафії або міста розглядалися як фактичні суб'єкти самоврядування.
Укази 1862 року про місцеве самоврядування
У середині XIX століття Швеція зіткнулася з необхідністю значних соціальних перетворень. В умовах швидкого зростання населення систему гільдій було скасовано. Обмеження на торгівлю та вибір роду занять було знято. У 1842 році було запроваджено обов'язкову середню освіту. Допомога бідним стала предметом державного регулювання. Існував рух за реформування Парламенту (Риксдагу), де були представлені чотири стани: дворянство, духовенство, городяни і йомени-фермери. У 1865 році його було скасовано і замінено двопалатним Парламентом.
Ці соціально-політичні зміни забезпечили тло реформ місцевого самоврядування 1862 року, якими було розмежовано церковні й світські справи. З того часу церковні справи мали вестися парафіями державної церкви. Світські справи стали відповідальністю міст і сільських муніципалітетів (які мали ті ж кордони, що й сільські парафії). Водночас виборні окружні paди (landsting — ландстінги) обирали членів Парламенту, які представляли свої регіони в обираній непрямим шляхом першій палаті Парламенту — "колегії виборців", функції якої вони виконували до 1970 року, коли з'явився однопалатний Парламент.
У деяких відношеннях історична спадщина закону 1862 року вплинула також на новий Закон про місцеве самоврядування від 1991 року. На певні частини цієї спадщини безпосередньо посилається урядова комісія, яка розробляла законодавчу пропозицію нового закону. Вони включають поділ органів місцевого самоврядування на органи, на які було покладено функції прийняття рішень, а також виконавчі і адміністративні — що було віддзеркаленням доктрин епохи просвіти про розподіл влад, підтримуваних у XVIII столітті Монтеск'є та іншими.
Докорінний розподіл обов'язків між безпосередньо обраною муніципальною радою (kommun fullmaktigе) і окружною радою (landstingsfullmaktige) — найвищим органом міського самоврядування, що приймає рішення, — та виконавчим комітетом, "Кабінетом" ради, все ще спирається на принципи 1862 року. У сучасному суспільстві, однак,
79
роль ради зазнала значних змін, а її здатність делегувати справи виконавчому комітетові чи іншим комітетам поступово розширювалася. Втім, система все ще грунтується на дуалістичному принципі: рівновага повноважень між. радою і виконавчим комітетом. На останній за законом покладено такі завдання, як спрямування, координація, керівництво, підготовка й виконання рішень. Рада не може вилучати ці завдання із сфери відання виконавчого комітетту чи втручатися у їхнє виконання. Крім того, у принципі виконавчий комітет не має потреби мати у своєму складі виборних представників, які одночасно були б членами ради.
Ідея про те, що управління органами місцевого самоврядування має здійснюватися нефахівцями — нині обираними як частина списку політичної партії — також бере початок у 1862 році. Але тут між містами й сільськими муніципалітетами існували певні відмінності. У містах державні службовці здійснювали свої повноваження через місцеве чиновництво та систему мерів, яка продовжувала своє існування поряд з адміністрацією нефахівців. Ці аномалії поступово усувалися і зникли цілком після того, яку 1953 році Закон про місцеве самоврядування набув чинності.
Фінансування діяльності органів місцевого самоврядування було забезпечене, починаючи з 1862 року, коли муніципалітети й окружні ради дістали право стягувати свої власні податки після ухвалення своїх річних бюджетів. Із самого початку існування цієї системи рішення щодо місцевих бюджету і податків ніколи не підлягали затвердженню яким би то не було центральним державним органом. Урядовий акт від 1974 року поширив також деякі конституційні гарантії на права органів місцевого самоврядування встановлювати й стягувати податки.
Спадщина указів 1862 року про місцеве самоврядування включає також, право кожного "члена" (постійного мешканця або власника майна) зони муніципалітету або округи подавати "місцеві апеляції" для визначення законності рішень органів місцевого самоврядування. Така форма "участі народу" не має відповідності у більшості країн. Система грунтується, зокрема, і на тій концепції, що як платники податків члени мають право ухвалювати рішення щодо того, чи використовуються їхні податки на законні цілі. Водночас це право віддзеркалює ту концепцію, що органи місцевого самоврядування є об'єднаннями громадян, де всі члени повинні мати змогу оскаржувати рішення своїх обраних представників. Нині позови на місцеві органи влади розглядаються і як інструмент місцевої демократії; якщо ніхто із членів не подає апеляції, рішення органу місцевого самоврядування набуває чинності. У принципі держава не може після цього втрутитися і скасувати таке рішення. Основою цього є доктрина, згідно з якою якщо члени не скаржаться,
МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ: СВІТОВИЙ ТА УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД
8 0
вони згідні з рішеннями. Подібну думку можна віднайти у шведських законах, що регулюють діяльність акціонерних компаній.
Водночас соціальні зміни, що відбулися після 1862 року, очевидно, призвели до радикальних зрушень у ролі муніципалітетів і окружних рад, які позначилися на шведському законодавстві про місцеве самоврядування.
Коли укази 1862 року про місцеве самоврядування були прийняті, лише 6% шведів мали право голосувати на місцевих виборах. Їхнє право участі у голосуванні спиралося на рухому шкалу залежно від особистого прибутку. І лише після реформ 1918 і 1921 років на місцеві вибори було поширено принцип загальних і рівних виборів. Отже, місцеве самоврядування існувало у Швеції ще до повної перемоги місцевої демократії.
В указах про місцеве самоврядування від 1862 року було взято до уваги основні тогочасні відмінності між містом і селом. Як наслідок з'явилися окремі закони про місцеве самоврядування для міст і сільських муніципалітетів. Потроху відмінності зменшувалися, про що свідчить, зокрема, ухвалення у 1953 році Закону про місцеве самоврядування і сільські муніципалітети. Останні юридичні відмінності між містами і сільськими муніципалітетами зникли у 1971 році, головним чином завдяки хвилі злиттів муніципалітетів, що мали місце у період 1962-1972 років.
Ці реформи територіальних меж збільшили базу населення кожного муніципалітету, так що кожен з них утворив економічну і географічну одиницю. Водночас юридична концепція "міста" також зникла і була замінена на "муніципалітет". В останні роки, однак, міські муніципалітети дістали право на свою колишню назву "міст", якщо вони цього забажають.
Реформи 1952-1974 років, пов'язані зі зміною територіальних меж
Реформа місцевого самоврядування 1862 року визначила число сільських муніципалітетів, що збігалися з колишніми парафіями, у приблизно 2400. Крім того, існувало 10 боро {koping}, тобто утворень, які являли собою щось середнє між сільськими муніципалітетами та містами, і приблизно 90 міст. Число муніципалітетів, таким чином, становило у 1862 році приблизно 2 500.
Території окружних рад, на які покладалася відповідальність за розв'язання загальних проблем на місцевому рівні, значною мірою визначалися межами існуючих округів (адміністративних відгалужень центрального уряду). Міста з кількістю населення понад 25 000 осіб виключалися із зон окружних рад, які були об'єктом регулювання окремого указу від 1862 року.
Упродовж десятиріч безпосередньо після реформи місцевого самоврядування 1862 року Швеція почала набувати свого сучасного
81
вигляду. Індустріалізація та інші економічні зміни призвели до широкомасштабного скорочення чисельності населення у сільських районах. Сільські муніципалітети, які з самого початку були невеликими, втрачали дедалі більше свого населення, тоді як міста й містечка розросталися. Водночас органи місцевого самоврядування усе частіше стикалися із значними соціальними й матеріальними проблемами, породженими цими рухами населення. З часом незначний розмір більшості муніципалітетів перетворювався на дедалі більшу проблему; позбавлені економічної життєздатності, вони не могли розв'язати місцеві проблеми, особливо у царині соціального забезпечення.
У 1946 році Парламент затвердив принципи перегляду муніципальних кордонів, які набули чинності від 1952 року. Викликані цим злиття були покликані створити муніципалітети із орієнтовною кількістю населення у 3 000 особи. Ця реформа зачепила лише сільські муніципалітети і змінила їхнє число з 2 282 до 816. Таким чином, загальна кількість муніципалітетів у Швеції скоротилася з 2 500 до 1 037, у тому числі 88 боро та 133 міста. Середня кількість населення сільського муніципалітету зросла з приблизно 1 500 до 4 500.
У зв'язку із збереженням існуючої системи парафій реформа передбачала, що найменші одиниці Церкви Швеції і світської влади більше не матимуть спільних кордонів.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «ШВЕЦІЯ. Додемократичні традиції» з дисципліни «Місцеве самоврядування: світовий та український досвід»

Заказать диплом курсовую реферат
Реферати та публікації на інші теми: Шляхи активізації інвестування
Аудит касових операцій. Мета, завдання, джерела аудиту
Аудит виробничої діяльності. Мета і завдання аудиту
Послуги, що можуть забезпечуватися системою електронної пошти
Суть проблемних позичок та причини їх виникнення


Категорія: Місцеве самоврядування: світовий та український досвід | Додав: koljan (31.05.2011)
Переглядів: 792 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП