Відбувся 19—21(6—8) квіт. у Києві. На конгрес прибуло 1500 учасників, у т. ч. 700 осіб з правом вирішального голосу, 200 — дорадчого, решта — 600 — були запрошеними чи гостями. Центр. були такі питання: остаточне визнання Української Центральної Ради всеукр. нац. органом та поширення її компетенції на всю тер. України (до серед. квіт. рішення УЦР фактично мали силу тільки для Києва). Скликанню В.н.к. передувала значна орг. робота, в епіцентрі якої стояв М.Грушевський. У виступі на укр. маніфестації 1 квіт. (19 берез.), у статтях в укр. періодиці (з 26 берез. до 19 квіт. ним було опубліковано більше десяти статей) він закликав укр. народ до єднання на засадах домагання широкої нац.-тер. автономії України у складі Рос. Федеративної Республіки із забезпеченням прав нац. меншин. Вимога автономії України викликала шалену протидію багатьох партій, орг-цій, починаючи від чорносотенства й закінчуючи заг.-рос. демократ. орг-ціями. Проти укр. домагань виступили також Київ. більшовицька орг-ція, президії виконавчих к-тів Ради об’єднаних громад. орг-цій, Ради робітн. депутатів, Ради військ. депутатів і Коаліційної студентської ради. Наступальну наклепницьку кампанію розгорнули моск. і київ. часописи: «Русские ведомости», «Русское слово», «Киевлянин», «Киевская мысль» та ін. Вони звинувачували українців у намаганні надати В.н.к. статусу Укр. Установчих зборів, самочинно проголосити автономію й захопити владу в Україні, розвалити єдиний фронт, українізувати російськомовні школи, очистити Україну від ін. національностей під гаслом «Україна для українців» тощо. З цього приводу М.Грушевський, В.Винниченко та ін. чл. УЦР дали чіткі, гранично зрозумілі роз’яснення, які звели нанівець усі домисли й інсинуації. Вступним словом 19(06) квіт. 1917 у приміщенні Київ. купецького зібрання (нині будинок філармонії) В.н.к. відкрив голова УЦР
660 ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ
М.Грушевський, одноголосно обраний почесним головою з’їзду. Протягом перших двох днів засідань В.н.к. заслухав 8 заг.-інформаційних рефератів-доповідей: «Державне право і федеративні змагання на Україні» (доповідач Д.Дорошенко); «Федералізм. Домагання демократичної Федеративної Російської Республіки» (О.Шульгін); «Автономія широка і обмежена, національна й територіальна. Домагання широкої національно-територіальної автономії України і права національних меншостей та їх забезпечення» (Ф.Матушевський); «Основні підстави організації української автономії» (М.Ткаченко); «Спосіб і порядок фактичного творення автономії України. Українська автономія і Всеросійські Установчі збори» (Ф.Крижанівський); «Про територію і населення автономії України» (В.Садовський); «Про забезпечення прав національних меншин» (П.Понятенко); «Конкретні українські домагання до Тимчасового уряду» (солдат Колос). В обговоренні доповідей взяло участь бл. 100 делегатів. Оцінюючи в цілому реферати, проголошені на В.н.к., М.Грушевський писав, що вони мали декларативний характер, проте ген. напрям — широка нац.-тер. автономія України у складі Рос. Федеративної Республіки — простежувався виразно. Протягом трьох днів В.н.к. прийняв 13 резолюцій з питань забезпечення для України широкої нац.-тер. автономії і захисту прав нац. меншин; прерогатив Рос. Установчих зборів; необхідності орг-ції Крайової ради з представників «українських країв і міст, народностей і громадських верств»; про представництво на міжнар. мирній конф. від усіх народів, які мають безпосереднє відношення до війни; про підтримку домагань ін. народів Росії на нац.-тер. автономію. В.н.к. висловив протест проти претензій на укр. землі, заявлених Польс. держ. радою, та зобов’язав УЦР організувати з своїх депутатів і представників нац. меншин к-ти для вироблення проекту автономного статусу України тощо. Третій день засідань В.н.к. — 21(08) квіт. був присвячений повністю виборам до УЦР та її к-ту. В результаті проведеного голосування було обрано голову (М.Грушевського), двох заступників чи
товаришів голови (В.Винниченка і С. Єфремова) та 115 чл. УЦР (за кілька наступних днів число її членів зросло і становило 125). К-т УЦР налічував 21 чл. й одного кандидата в чл. комітету. Літ.: Хміль I.В. На шляху відродження української державності (Український національний конгрес — з’їзд, 6—8 квітня 1917 р.). «Iсторичні зошити», 1994, вип. 2. I.В. Хміль.
«петлюрівської змови». За постановою колегії київ. ГубЧК від 28 серп. 1921 було розстріляно 39 осіб, в т. ч. кер. В.п.к. та Київ. військ. орг-ції: I.Чепілка, I.Андруха, К.Бендрика-Ганжу, О.Грудницького, Ю.Гриня, С.Махиню, Ф.Наконечного, поета Г.Чупринку. Літ.: Ликвидация петлюровских повстанкомов на Украине (от Информотдела ВУЧК). «Коммунист», 1921, 7 авг.; Ликвидация петлюровского гнезда. Там само, 1 авг.; Голенков Д.М. Крушение антисоветского подполья в СССР, кн. 2. М., 1986; Тютюнник Ю.Й. (Автобіографія). «З архівів ВУЧК— ГПУ—НКВД—КГБ», 1998, № 1—2; Юренко О. За мандатом головного отамана. Олександр Грудницький. В кн.: Полтавська петлюріана, вип. 3. Полтава, 1999. О.П. Юренко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ НАЦIОНАЛЬНИЙ КОНГРЕС 1917» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
